За останні два десятиліття Китай спожив величезну кількість сировини. Його населення стало більшим та багатшим і потребує більше молочних продуктів, зерна і м’яса. Його гігантська промисловість не могла насититися енергією та металами. Однак останніми роками економіка постраждала від політичної некерованості та майнової кризи. Китайські урядовці стверджують, що вони хочуть відійти від ресурсомістких галузей промисловості. Логіка підказує, що якщо це зробити, то апетит країни до сировинних товарів має скорочуватися, і скорочуватися швидко.
Насправді ж відбувається протилежне. Минулого року імпорт Китаєм багатьох основних ресурсів побив всі рекорди, а імпорт усіх видів товарів зріс на 16% в натуральному еквіваленті. Він продовжує зростати, збільшившись на 6% за перші п’ять місяців цього року. Враховуючи економічні труднощі країни, така тенденція не відображає збільшення споживання. Замість цього Китай, схоже, накопичує ресурси швидкими темпами – і це в той час, коли сировинні товари коштують дорого. Політики в Пекіні, схоже, стурбовані новими геополітичними загрозами, і не в останню чергу тим, що новий, жорсткий американський президент може спробувати перекрити ключові шляхи постачання до Китаю.
Загроза Трампа
Ці побоювання небезпідставні, адже Китай залежить від іноземних ресурсів. Хоча країна є світовим центром переробки багатьох металів, вона імпортує значну частину необхідної сировини – від 70% бокситів до 97% кобальту. Китай забезпечує себе світлом завдяки імпортованим енергоносіям. Він має великі запаси вугілля, але поклади інших видів паливних ресурсів не відповідають його потребам. Це змушує його імпортувати 40% природного газу і 70% сирої нафти, які він споживає. Залежність Китаю є найбільш відчутною у сфері продовольства. У 2000 році майже все, що їли громадяни країни, вироблялося вдома; сьогодні – менше двох третин. Країна імпортує 85% зі 125 млн. тонн сої на рік, якою вона годує 400 млн. свиней. Існує практично повна залежність від іноземних виробників кави, пальмової олії та деяких молочних продуктів.
Усвідомлюючи це, Китай наприкінці холодної війни почав створювати “стратегічні” запаси зерна і мінералів, пов’язаних з виробництвом оборонної продукції. А потім, перебуваючи на пікові свого економічного буму, він додав до них запаси нафти і промислових металів. Три нещодавні події сприяли подальшому накопиченню запасів. У 2018 році президент Дональд Трамп запровадив тарифи на китайський експорт до Америки, які вилилися для Китаю у 60 мільярдів доларів. Це змусило Китай відповісти введенням мит на американську сою. Потім з’явився Covid-19, який порушив ланцюги поставок і підвищив вартість матеріалів. Війна в Україні підняла ціни і продемонструвала готовність Америки застосовувати ембарго навіть проти великих ворогів.
Зараз пан Трамп, який не приховує свого бажання притиснути Китай, має непогані шанси повернутися до влади. Америка могла б почати з обмеження власного експорту продовольчих товарів до Китаю, який відновився після того як пан Трамп покинув Білий дім. Крім того вона може закликати інших великих постачальників, таких як Аргентина і Бразилія, зробити те ж саме. Трамп може спробувати вплинути на країни, які продають Китаю метали, в тому числі на Австралію та Чилі. До того ж більша частина китайського товарного імпорту постачається через кілька проток та каналів. І Америка може спробувати заблокувати їх для китайських суден, наприклад, розмістивши поблизу військові кораблі.
Китай, схоже, готується до більш агресиного ставлення. Його підготовка починається з розширення інфраструктури, необхідної для зберігання запасів. На відміну від Америки, де стратегічні резерви контролюються урядом, у Китаї запаси також представлені у вигляді окремих резервуарів, силосних ям і складів, до яких чиновники в Пекіні мають доступ під час кризи.
З 2020 року об’єми сховищ для зберігання нафти в Китаї збільшилися з 1,7 млрд до 2 млрд барелів. Розташування багатьох таких об’єктів тримається в таємниці. Але супутникові знімки свідчать про те, що відомі сховища швидко розширювалися, починаючи з 2022 року, каже Емма Лі з компанії Vortexa, яка займається аналізом даних. Аналогічно, розмір підземних газових сховищ зріс в шість разів за період з 2010 по 2020 рік, до 15 млрд кубічних метрів (млрд куб. м). Мета Китаю – збільшити цю ємність до 55 млрд куб. м до наступного року. Вздовж свого узбережжя Китай будує близько десятка резервуарів для зберігання скрапленого газу. Банк JPMorgan Chase прогнозує, що загальна ємність газових сховищ досягне 85 млрд кубометрів до 2030 року.
Зараз Китай заповнює ці сховища. Ще однією ознакою обережності є те, що державні китайські статисти припинили публікувати дані про запаси багатьох товарів. І все ж існують шляхи для того, щоб наближено оцінити ступінь занепокоєння Китаю. Міністерство сільського господарства США прогнозує, що до кінця поточного аграрного сезону запаси пшениці та кукурудзи в Китаї становитимуть 51% і 67% від світових запасів. Це на п’ять-десять відсотків більше, ніж у 2018 році. Вважається, що цього достатньо, щоб покрити щонайменше річний попит. Запаси соєвих бобів, найбільшої статті сільськогосподарського імпорту Китаю, подвоїлися з 2018 року до 39 млн тонн і, за прогнозами, досягнуть 42 млн тонн до кінця сезону.
Мідне дно
Ще більше вражає прагнення Китаю приховати запаси металів і палива. Том Прайс з банку Panmure Liberum підрахував кількість міді, нікелю та інших металів, які Китай міг би реально спожити, і порівняв її із наявною кількістю. Після цього він дійшов висновку про те, що нарощування запасів з 2018 року було достатнім для покриття від 35% до 133% річного попиту залежно від виду товарів. На кінець весни Китай накопичив 25 млрд кубометрів газу в сховищах, чого достатньо для забезпечення 23-денного споживання, порівняно з 15-денним запасом п’ять років тому. Парлсі Онг з JPMorgan Chase очікує, що до 2030 року цей запас буде достатнім для споживання протягом 28 днів.
Тим часом, за оцінками консалтингової компанії Rapidan Energy, запаси нафти з початку року зросли в середньому на 900 000 барелів на добу. В червні темпи заповнення сховищ були найвищими – на рівні 1,5 млн барелів на добу, що свідчить про їх прискорення. Це дозволило Китаю збільшити свої запаси до 1,3 млрд барелів, яких достатньо для покриття внутрішнього попиту протягом 115 днів без імпортних поставок (для порівняння, в Америці зберігається 800 млн барелів). Запаси продовжуватимуть зростати. Китай наказав нафтовим компаніям до кінця березня додати до запасів 60 млн барелів. Rapidan Energy вважає, що запаси зростатимуть ще швидше, і до кінця 2025 року Китай збільшить їх до 700 млн барелів.
Таке накопичення запасів турбує американців, і не лише тому, що воно може збільшуватии інфляцію, підвищуючи ціни на сировинні товари. Китай прагне збльшими запаси саме тих товарів, які йому знадобляться, щоб пережити затяжний конфлікт, можливо, внаслідок блокади Тайваню. “Коли ви додаєте до цього зростання військової потужності Китаю, це починає викликати серйозне занепокоєння”, – каже Габріель Коллінз, колишній аналітик американського оборонного відомства. Наразі факти свідчать про те, що накопичення ресурсів Сі Цзіньпіном є скоріше оборонним заходом, оскільки воно ще не досягло масштабів, необхідних для того, щоб забезпечити себе в умовах гарячого конфлікту. Американські чиновники повинні сподіватися, що це не зміниться в найближчі роки.
