За словами федерального міністра охорони здоров’я Карла Лаутербаха, Німеччина зіткнеться з нестачею 50 000 лікарів протягом наступних кількох років.
Наразі в Німеччині проживає близько 1,2 мільйона українських та 972 000 сирійських біженців, що робить їх двома найбільшими групами шукачів притулку в країні. Серед них багато висококваліфікованих лікарів. Чому ж так мало з них можуть займатися медичною практикою, навіть перебуваючи тут роками?
Дорогі, тривалі перешкоди
Олексій Український, 45-річний анестезіолог з Одеси, отримав медичну освіту в Німеччині у 2016 році, але з того часу він переконався, що ця процедура стала набагато складнішою для біженців, які приїжджають з України до Німеччини.
Згідно з дослідженням, проведеним національним щоденним виданням Die Welt, з моменту вторгнення Росії в Україну в лютому 2022 року в Німеччину прибуло понад 1600 лікарів, і лише 187 з них мають повну ліцензію на медичну практику.
У відповідь на цей наплив Український почав проводити безкоштовні вебінари та вести телеграм-канал з 3 000 підписників, які шукали порад щодо часто заплутаного та довготривалого процесу.
«Тоді мені потрібно було лише перекласти свій диплом, – каже пан Український. «Тепер вони повинні представити документи, в яких детально описується кожен аспект їхньої освіти. І навіть якщо ваш університет зараз не знаходиться в зоні бойових дій і ви можете отримати документи, це може зайняти півроку і коштувати тисячі євро за переклад. Для людей, у яких зруйновані будинки, які не мають нічого, за винятком, можливо, однієї валізи, це може стати нездоланною перешкодою».
Шістнадцять різних правил
Навіть після того, як ваші документи перекладені і ви склали іспит з німецької мови, навряд чи можна розраховувати на те, що ви потрапите на практику або в лікарню. Наступна частина процесу – визнання вашої освіти рівноцінною німецькому медичному ступеню. Через різні вимоги до кількості теоретичних іспитів та обсягу практичного досвіду в різних країнах, більшість іноземних лікарів повинні компенсувати різницю шляхом проходження практичного стажування, складання іспитів або і того, і іншого.
Політика в галузі охорони здоров’я є справою 16 федеральних земель Німеччини. Кожна з них має свій набір стандартів, яким повинен відповідати іноземний лікар.
«Більшість людей, я б сказав, близько 80%, у моєму Telegram-каналі – це жінки у віці від 35 до 45 років з дітьми. Їхні чоловіки змушені були залишитися в Україні, бо вони призовного віку, – каже пан Український. «Їм доводиться якось організовувати догляд за дітьми, поки вони готуються до іспитів. Або візьмемо, наприклад, лікарів старшого віку. 50-річний дерматолог, який практикує вже 20 років, але часи навчання в медінституті давно позаду, навряд чи зможе легко скласти іспит з внутрішньої медицини, який у Німеччині складають 22-річні студенти».
«Процес триває дуже довго, багато місяців, а то й років, а тим часом можна працювати медсестрою, якщо пощастить, або в супермаркеті чи піцерії, якщо не пощастить», – каже анестезіолог.
Головна профспілка лікарів Німеччини виступає за зменшення бюрократії
Найбільша німецька профспілка лікарів Marburger Bund так само критично ставиться до системи ліцензування лікарів-іноземців. Процес невблаганно повільний, кажуть вони, частково через те, що існує єдиний офіс для оцінки кваліфікації іноземних лікарів, який катастрофічно недофінансований і недоукомплектований персоналом. За словами представника Марбурзького союзу Ганса-Йорга Фрізе (Hans-Jörg Freese), Орган з оцінювання медичних професій (GTG) у Бонні потребує «більше персоналу, менше бюрократії, більшої цифровізації процедур» і більшої стандартизації в усіх 16 землях Німеччини.
Навіть після того, як лікарі витримують довгі очікування, щоб навіть потрапити на іспит, додав Фрізе, «професійна ліцензія часто видається їм лише на два роки. Тривалі затримки з подачею [другої] заявки можуть призвести до того, що ці лікарі будуть звільнені через два роки і житимуть за рахунок виплат по безробіттю, навіть якщо їхній роботодавець відчайдушно намагатиметься втримати їх на роботі».
Заклики до єдиного, уніфікованого процесу
Нібрас Субх, кардіолог із Сирії, який працює в лікарні Університету Геттігена, мав схожий досвід. Як і Марбурзький союз, він закликає до єдиного уніфікованого процесу по всій Німеччині.
Іноземні лікарі «повинні подавати заявку на отримання медичної ліцензії через місцеві органи влади в кожній землі, кожна з яких має свої власні правила. Вони можуть суттєво відрізнятися в різних землях Німеччини, починаючи від необхідних документів і типів перекладу та легалізації, закінчуючи доступними шляхами отримання ліцензії та структурами проведення іспитів», – сказав Субх.
Суб приїхав до Німеччини у 2016 році, коли сотні тисяч сирійців тікали від війни на батьківщині. За словами Даніеля Терценбаха, федерального уповноваженого з питань інтеграції біженців на ринку праці, 70% з них знайшли тут роботу.
Нібрас Суб – один з них. Він є членом SyGAAD (Сирійського товариства лікарів і фармацевтів у Німеччині), яке минулого року провело опитування на півночі Німеччини і виявило, що 30% претендентів чекають щонайменше рік, щоб їхній диплом був визнаний.
Сирійські лікарі стикаються з антиімміграційною реакцією
Сирійські лікарі також стикаються з тиском щодо отримання ліцензії, оскільки заклики до депортацій досягли максимуму. Після смертельної ножової атаки сирійського шукача притулку в місті Золінген на початку цього місяця деякі консервативні політики закликали взагалі припинити приймати сирійських біженців. Політики поміркованого та правого спрямування дедалі частіше заявляють про необхідність депортації шукачів притулку до Сирії, що наразі є неможливим.
Хоча, як зазначають німецькі ЗМІ, щороку на ринок праці приходить все більше лікарів, цього недостатньо, щоб встигати за демографічними змінами. Більше того, величезна кількість лікарів почала працювати неповний робочий день. Згідно з повідомленням суспільного мовника ZDF, у 2023 році лише 85% лікарів загальної практики працюватимуть на повну ставку. У 2009 році цей показник становив 98%.
«Робота на повну ставку означає, що лікар зазвичай працює 50 або 60 годин на тиждень», – розповіли ZDF у Марбурзькому союзі лікарів. Лише лікарі, які скорочують свої контракти до 70% від повного робочого часу, можуть в кінцевому підсумку мати звичайний 40-годинний робочий тиждень.
Лікарі також нерівномірно розподілені по всій Німеччині. Міські райони мають надлишок спеціалістів, тоді як сільським німцям доводиться долати великі відстані і довго чекати, щоб потрапити на прийом до лікаря загальної практики.
Тому «абсолютно неприйнятно», як висловився Фрізе з Марбурзького Бунду, «ставити непотрібні перешкоди на шляху лікарів з міжнародною освітою».
За редакцією Ріни Гольденберг
