Цей тиждень став ще одним етапом битви за Чорне море, оскільки, як повідомляється, російський флот вивів свій останній патрульний корабель з окупованого Криму. Цю новину повідомив речник ВМС України Дмитро Плетенчук, який підкреслив історичний характер російського відступу словами: “Запам’ятайте цей день”.
Виведення російських військових кораблів з Криму є останнім свідченням того, що всупереч усьому, Україна фактично виграє війну на морі. Коли Росія вперше розпочала блокаду українських портів напередодні повномасштабного вторгнення в лютому 2022 року, мало хто вірив, що напівзруйновані Військово-морські сили України зможуть кинути серйозний виклик домінуванню могутнього Чорноморського флоту Росії. Однак, як тільки почалися бойові дії, незабаром стало очевидно, що Україна не бажає без бою віддавати Путіну контроль над Чорним морем.
Все почалося з потоплення крейсера “Москва”, флагмана Чорноморського флоту Росії, у квітні 2022 року. З того часу Україна комбіновано застосовує безпілотники і ракети вітчизняного виробництва разом із західною зброєю дальньої дії, щоб завдавати нищівних ударів по флоту Путіна. Важливу роль у цих операціях відіграли крилаті ракети, надані британськими і французькими партнерами Києва, але найпотужнішою зброєю став власний флот інноваційних морських безпілотників, що швидко розвивається.
Результати говорять самі за себе. Коли почалося повномасштабне вторгнення, Чорноморський флот Росії налічував сімдесят чотири військові кораблі, більшість з яких базувалися в портах окупованого Росією Криму. За неповні два з половиною роки Україні вдалося потопити або пошкодити близько третини цих кораблів. Вже у другій половині 2023 року з’явилися повідомлення про те, що російські військові кораблі поспіхом перекидають з Криму до відносно безпечного Новоросійська, російського міста, яке розташоване на березі Чорного моря. Згідно з даними Міністерства оборони Великої Британії до березня 2024 року російський Чорноморський флот став “функціонально небоєздатним”,
Вражаючий успіх України в битві за Чорне море мав серйозні наслідки для всієї війни. Він порушив логістику і ускладнив постачання російських військ на півдні України, одночасно обмеживши можливості Росії завдавати ударів по українським об’єктам з військових кораблів, озброєних крилатими ракетами. Важливо, що це також дозволило Україні подолати блокаду чорноморських портів і відновити торговельні перевезення новим морським коридором. В результаті, український експорт сільськогосподарської продукції зараз майже повернувся до довоєнного рівня і забезпечує Києву життєво важливе економічне рятувальне коло.
Реакція Росії на зростаючі втрати у битві за Чорне море також була дуже показовою і дає цінний досвід для ведення майбутніх бойових дій. Часто висловлювалися припущення, що загнаний у кут і побитий Володимир Путін може вдатися до крайніх заходів, і навіть застосувати ядерну зброю. Насправді, він відреагував на принизливу поразку Чорноморського флоту, спокійно наказавши відступати своїм бойовим кораблям, що залишилися.
Ця стримана реакція є ще більш промовистою з огляду на символічне значення Криму для путінського режиму. Російське вторгнення в Україну навесні 2014 року розпочалося із захоплення Криму. Півострів відіграє ледь не містичну роль в російському національному світогляді як місце базування Чорноморського флоту країни. Протягом останнього десятиліття окупований український півострів активно використовувався кремлівською пропагандою, яка після його анексії заявляла про повернення Росії статусу великої держави. Крім того він став символом особистих амбіцій Путіна на місце в російській історії.
Підвищеної важливості Криму спочатку було достатньо для того, щоб деякі міжнародні партнери України остерігалися надавати дозвіл на удари по окупованому півострову. Однак самі українці не мали таких побоювань. Замість цього вони просто проігнорували розмови Кремля про жахливі наслідки і почали атакувати російські військові об’єкти в Криму і по всьому Чорному морю. Понад два роки потому ці атаки стали характерною ознакою війни і сприймаються всіма сторонами як належне. Дійсно, кремлівські ЗМІ применшують атаки на Крим і майже повністю ігнорують часті потоплення російських військових кораблів для того, щоб зберегти рум’янець Путіна.
Готовність російського флоту відступити зі своїх нібито священних портів у Криму стала посміховиськом над так званими червоними лініями Москви і викрила нікчемність путінських ядерних погроз. Тим не менше, міжнародні союзники Києва все ще не бажають робити очевидні висновки. Замість цього, західна підтримка України продовжує обумовлюватися безперспективними побоюваннями ескалації.
Протягом майже двох з половиною років партнери України дозволяли залякувати себе. І через погрози відмовлялися надавати Україні певні види озброєнь та обмежували атаки по території Росії. Зазвичай це робиться під прикриттям необхідності запобігти подальшому розширенню нинішнього конфлікту. Західні політики, очевидно, вважають за краще ігнорувати переконливі докази, отримані під час битви в Чорному морі. Хоча дії Росії підтверджують, що, зіткнувшись з потужною опозицією, Путін, швидше за все, відступить, ніж піде на ескалацію.
Побоювання Заходу стосовно ескалації, є найефективнішою зброєю Путіна. Вони дозволяють йому обмежувати військову допомогу, що надходить до Києва, а також не дають Україні можливості завдавати ударів у відповідь по території Росії. Це повільно, але поступово створює передумови для неминучої перемоги Росії у тривалій війні на виснаження. Західні лідери стверджують, що вони не хочуть спровокувати початок більш масштабної війни, але саме це і станеться, якщо вони продовжуватимуть реалізовувати помилкову політику з управління ескалацією і не зможуть зупинити Путіна в Україні.
