Коли три роки тому Росія розпочала вторгнення в Україну, Віктор* був готовий померти за свою країну. Він добровільно записався для захисту Києва, коли з’явилися ворожі танки, і приєднався до Збройних сил України. Навесні 2023 року він воював у селі Тоненьке біля східного міста Авдіївка. «Коли я прибув, я був дуже вмотивованим. Якби було потрібно, я віддав би своє життя», — згадує він.
Однак поступово він почав розчаровуватися. Бої були запеклими. «Росіяни зрівнювали наші позиції з землею», — розповів він. Вищі українські командири віддавали нереалістичні накази. Потім, коли він обороняв зруйновану будівлю, на його плече впала плита. Після ін’єкцій, які мали зменшити біль, йому наказали повернутися на передову. «Я зрозумів, що я – ніхто. Просто цифра», — сказав він.
Фото: Анастасія Власова/ The Guardian
У травні того ж року Віктор залишив свою позицію, щоб отримати подальше медичне лікування. Він не повернувся. Його командир заніс його у список тих, хто самовільно залишив частину.
Віктор – один із тисяч українських військових, які покинули свої підрозділи. Точна цифра є військовою таємницею, але чиновники визнають, що вона значна. Вони пояснюють це тим, що виснажені бійці служать місяцями без належного відпочинку, і така ситуація цілком зрозуміла.
Проблема дезертирства стала однією з головних тем в Україні. Минулого тижня уряд розпочав розслідування щодо 155-ї механізованої бригади: під час навчань у Франції зникли 56 військових, а загалом зниклими вважаються сотні солдатів. Командира підрозділу, Дмитра Рюмшина, було заарештовано. Йому загрожує до 10 років ув’язнення за невиконання службових обов’язків і ненадання рапортів про несанкціоновані відсутності.
Після трьох років війни Україна відчуває гострий брак солдатів, особливо піхоти. Це полегшує російській армії просування на сході. Є й структурні проблеми: нові бригади формувалися з нуля і показали слабку ефективність. У відповідь президент Володимир Зеленський нещодавно змінив підхід: тепер недосвідчених новобранців інтегруватимуть у вже існуючі батальйони.
Деякі дезертири намагаються не привертати уваги, інші ж живуть і працюють відкрито. Віктор розповів, що у серпні 2023 року повернувся до своєї бригади, але йому сказали, що він більше не потрібен. Колись він був підготовленим снайпером, а тепер керує автосервісом на заході України, де безкоштовно ремонтує військову техніку. Чи вбивав він росіян? «Багатьох», — відповів він. «Усі втомилися. Настрій змінився. Раніше люди обіймали солдатів на вулицях. Тепер вони бояться мобілізації».
Віктор додав, що на фронті відчувається гостра нестача особового складу. У лютому 2023 року він отримав 10-денну відпустку, але його відкликали вже наступного дня після повернення додому — Авдіївка зазнала атаки. Двоє людей з його роти загинули, решта були поранені. «Один втратив руку, інший — ногу. Деякі отримали кульові поранення. Ніхто не залишився неушкодженим. Але, попри це, ми виконали деякі завдання», — сказав він.
Ще один дезертир, Олексій*, розповів, що брав участь в українських наступах у Миколаївській та Херсонській областях. Одну з битв він описав як хаотичну: кулі свистіли навколо, міни вибухали на лісовій галявині, а артилерійської підтримки бракувало. Узимку 2022 року він посварився з новим командиром, безуспішно намагався перевестися в інший підрозділ і отримав поранення. «Я досягнув точки кипіння. Тож вирішив зникнути туди, де мене ніхто не знайде», — сказав він.
Відтоді Олексій переховується. «Побачимо, що буде далі. Може, мене спіймають і відправлять назад на фронт», — сказав він.
Водночас він зазначив, що знову взяв би до рук зброю, якби росіяни увійшли в його місто, або якби українська армія стала справді реформованою за стандартами НАТО, з кращими генералами.
На запитання, чи він щасливий, Олексій відповів: «Я живий. Чим довше триває війна, тим більше буде таких, як я».
Ольга Решетилова, уповноважена України з питань захисту прав військовослужбовців, заявила, що розуміє, чому деякі військові самовільно залишають частини.
«Будемо чесними. Проблема велика. Це природно в ситуації, коли триває вже три роки великої війни. Люди виснажені. Вони хочуть бачити свої сім’ї. Їхні діти ростуть без них. Руйнуються стосунки. Чоловіки та дружини не можуть чекати вічно. Вони почуваються самотніми», — зазначила вона.
За її словами, багато військових мають нестабільний психічний стан. Навіть невеликий конфлікт зі старшим офіцером може «спровокувати» їх на втечу з частини. Також є проблема поранень. «Це складна і комплексна проблема. Ми не можемо вирішити її лише кримінальними покараннями. Якщо людина стоїть перед вибором: загинути або сісти у в’язницю, то в той момент вона обере другий варіант», — сказала Решетилова.
Вона є відомою правозахисницею й обійняла новостворену посаду у січні на прохання Володимира Зеленського. Її завдання — збалансувати потреби держави та справедливе ставлення до військових. «У нас залишилася пострадянська спадщина, де солдат — це раб командира. Але українська армія змінюється. Ми намагаємося реформувати її, зробити більш сучасною та орієнтованою на людей», — зазначила вона в інтерв’ю в Києві.
Верховна Рада України обговорює способи залучення нових військовослужбовців. Дезертирам загрожує від 12 до 15 років ув’язнення. Однак минулого літа депутати скасували кримінальні покарання для тих, хто добровільно повертається до своїх підрозділів, з відновленням усіх пільг. Також ухвалено закон, що дозволяє військовим переводитися в інші частини, щоб уникнути конфліктів із командуванням.
Решетилова зазначила, що командири часто блокують такі переведення через нестачу особового складу. Водночас уряд працює над вирішенням цього питання, зокрема над тим, щоб заявки на переведення можна було подавати через додаток Міноборони Army+. Також готуються зміни для залучення молоді віком 18–25 років, яка поки що звільнена від мобілізації. Вони передбачають гарантії навчання та заходи для налагодження діалогу між солдатами та командирами.
Андрій Гребенюк, сержант-майор піхотного батальйону, який воює в місті Велика Новосілка Донецької області, зазначив, що військові самовільно залишають частини «доволі часто».
«Дехто повертається. Дехто — ні», — сказав він. «Йдеться більше про моральний стан, ніж про поранення. Їм потрібне психологічне перезавантаження. Вони їдуть, бачаться з родинами і повертаються через кілька місяців».
Чи розуміє він їх? «Я не співчуваю і не засуджую», — відповів Гребенюк.
Минулого тижня його механізована бригада, 110-та, зробила незвичну заяву, оголосивши про критичну нестачу особового складу. У них вистачає дронів і артилерії, але бракує піхоти — особливо на тлі постійних російських атак.
«Ми повинні зруйнувати стереотип, що якщо ти приєднаєшся, то загинеш за п’ять хвилин», — сказав Гребенюк. Він додав: «Прості речі рятують життя: рити окопи, чистити зброю та уважно слухати на заняттях з першої медичної допомоги».
Ольга Решетилова зазначила, що сотні тисяч українських військових залишаються на позиціях і «нікуди не йдуть». Вона додала, що кризу з набором можна було б вирішити, якби союзники України відправили власні війська.
«Якщо вони цього не зроблять і Київ впаде, Володимир Путін не зупиниться», — сказала вона.
«Як на мене, це європейські армії зараз перебувають у самовільній відсутності. Вони не розуміють — або не хочуть розуміти, — що це їхня війна теж».
*Імена змінено.
