Автор: Єнс Столтенберг – Генеральний секретар НАТО.
Наступного тижня лідери 32 країн НАТО зберуться у Вашингтоні, округ Колумбія, на саміті, приуроченому до 75-ї річниці Альянсу. Вони відзначатимуть 75 років єдності між Європою і Північною Америкою – єдності, яка захищає трансатлантичний мир, демократію і розвиток. Але це не просто святкування, саміт надасть можливість прийняти рішення, які матимуть значення для майбутнього мільярда людей в Європі і Північній Америці.
Сьогодні на кону їхня безпека. Коли президент Росії Володимир Путін у лютому 2022 року відправив танки в Україну, він розпочав найкривавіший конфлікт в Європі з часів Другої світової війни, зруйнувавши мир на континенті та спричинивши нестабільність на світовій арені. День за днем він продовжує ескалацію цієї війни. Російські ракети постійно завдають шкоди українському населенню, містам і критично важливій інфраструктурі, до того ж Кремль вдається до цілеспрямованих агресивних дій проти країн НАТО, що включають саботаж, кібератаки і дезінформацію. І втой же час Москва продовжує брязкати своєю ядерною шаблею.
Путін не демонструє жодного бажання закінчити цю війну найближчим часом, і він все більше об’єднується з іншими авторитарними державами, включаючи Китай, які хочуть побачити невдачу Сполучених Штатів, розкол Європи і нестабільність НАТО. Це свідчить про те, що в сучасному світі безпека – це не регіональне питання, а глобальне. Безпека Європи впливає на Азію, а безпека Азії впливає на Європу.
Це великі виклики, які вимагають сміливих рішень, і саме це обговорюватимуть лідери Альянсу на саміті НАТО. Починаючи з наших домівок, ми зміцнюватимемо нашу власну оборону задля захисту наших людей. Ми також посилимо нашу підтримку України і будемо працювати пліч-о-пліч з нашими партнерами в Індо-Тихоокеанському регіоні над вирішенням наших спільних проблем в сфері безпеки. Результатом цього стане ще сильніше НАТО, готове відповідати на виклики сьогодні і в майбутньому.
БІЛЬШЕ І КРАЩЕ
Головна мета НАТО – не воювати, а запобігати війні. Це те, що Альянс успішно робив протягом трьох чвертей століття, навіть під час найнебезпечніших періодів холодної війни, коли на кордонах НАТО стояли сотні тисяч боєздатних військ Радянського Союзу. Досвід навчив нас, що найкращий спосіб запобігти будь-якому нападу – це забезпечити надійність нашого стримування і міцність нашої оборони. Іншими словами, найкращий спосіб зберегти мир – це бути готовим до війни.
Закінчення холодної війни зменшило напруженість в Європі, але 2014 рік став переломним моментом для трансатлантичної безпеки. Після незаконної анексії Криму Росією і дестабілізації ситуації на сході України НАТО знову зосередилося на своєму основному завданні – стримуванні і обороні. Альянс розпочав найбільш масштабну трансформацію своєї колективної оборони за останнє сторіччя. Він відійшов від проведення великих операцій за межами своєї території і переорієнтувався на посилення оборони вдома – з більшою кількістю сил, що знаходяться у підвищеній бойовій готовності, в усіх сферах. НАТО також краще підготувалося до триваого протистояння з Китаєм, в тому числі зменшивши небезпечну залежність і посиливши захист своєї критичної інфраструктури, стратегічних ресурсів і ланцюгів постачання.
Сьогодні НАТО набагато сильніше. Збройні сили Альянсу краще підготовлені і краще оснащені. Півмільйона військовослужбовців перебувають у стані підвищеної готовності в усіх сферах – на суші, на морі, у повітрі, в космосі і кіберпросторі – і готові захистити кожного члена НАТО в будь-який час. Вони тренуються злагоджено працювати разом під час масштабних і виснажливих навчань, таких як цьогорічні навчання Steadfast Defender. Під час їх проведення північноамериканські війська перетнули Атлантику, пересувалися Європою і тренувалися разом з європейськими силами, в них узяли участь загалом близько 90 тисяч військовослужбовців.
Країни НАТО також інвестують більше коштів у свою безпеку. З 2014 року оборонні бюджети усіх країн-членів зросли. Лише цього року європейські союзники і Канада збільшили оборонні витрати на 18 відсотків – це найбільше зростання з часів закінчення холодної війни. Коли я став Генеральним секретарем НАТО, в 2014 році лише три члени Альянсу витрачали на оборону два відсотки ВВП: Греція, Велика Британія і Сполучені Штати. Коли Путін розпочав повномасштабне вторгнення в Україну в лютому 2022 року, таких країн було менше десяти. Цього року 23 члени Альянсу досягли або перевищили два відсотки. Європа і Канада дійсно активізувалися. Сполучені Штати не несуть тягар спільної безпеки Альянсу самотужки.
Щоб було зрозуміло, НАТО посилює свою оборону не для того, щоб розпалити війну. Воно робить це заради захисту миру. Я не бачу жодної прямої загрози військового нападу на країну НАТО, тому що система стримування в Альянсі працює. Усі бачили, чим ризикує Альянс, коли послаблює свою пильність. Будучи сильнішими, ми залишаємось у більшій безпеці.
БУТИ ГОТОВИМИ ДО ВИКЛИКУ
Після повномасштабного вторгнення Росії в Україну в лютому 2022 року країни НАТО надіслали велику кількість військової допомоги, щоб допомогти Україні захистити себе від російської агресії. Ця підтримка суттєво змінила ситуацію на полі бою. Спочатку багато хто очікував, що війна буде короткою, і Київ потрапить до рук Росії за кілька днів, а Україна – за кілька тижнів. Натомість українці вистояли. Завдяки підтримці НАТО вони хоробро боролися за свою країну і свою свободу, повернувши більше половини територій, які захопили росіяни, і витіснивши російський флот з Чорного моря. Останнє, з перелічених досягнень, дозволило їм відновити експорт українського зерна на світові ринки.
Були значні затримки з наданням допомоги, що мали серйозні наслідки на полі бою. Сполучені Штати місяцями не могли ухвалити новий пакет допомоги, а європейці не змогли надати боєприпаси в тому обсязі, який вони обіцяли. Я був свідком цього, коли у квітні відвідав Київ, де президент України Володимир Зеленський пояснював мені, що Україна програвала в багатьох аспектах і не могла збивати російські ракети та безпілотники. З того часу ситуація змінилась. Країни-члени НАТО по обидва боки Атлантики зробили ряд важливих заяв, в тому числі стосовно пакету допомоги на 60 мільярдів доларів від Сполучених Штатів, щоб забезпечити Україну боєприпасами і засобами протиповітряної оборони, яких вона так сильно потребує.
Проте реальність така, що для того, щоб Україна здобула перемогу, НАТО має допомагати більше і швидше. З цією метою на Вашингтонському саміті члени Альянсу домовляться про те, щоб НАТО очолила координацію допомоги Україні в сферах безпеки і тренувань. Це зробить підтримку Альянсу справді трансатлантичною і зменшить навантаження на Сполучені Штати, які зараз відіграють в цьому ключову роль. Ці зміни також мають сенс, зважаючи на те, що 99 відсотків військової підтримки вже надходить від країн-членів НАТО, причому приблизно половина з них – від США, а інша половина – від Європи та Канади. Я також очікую, що ми домовимося про фінансові зобов’язання, щоб дати Україні впевненість у майбутньому, якої вона потребує. Ми хочемо дати зрозуміти, що ми тут надовго. Чим більшою буде наша підтримка України, тим швидше Путін зрозуміє, що він не зможе дочекатися періоду нашої слабкості, і тим швидше ця війна закінчиться.
Посилення нашої підтримки не робить НАТО стороною цього конфлікту. Альянс не шукає конфронтації з Росією. Але ми підтримували і будемо продовжувати робити все можливе, щоб продовжити підтримувати фундаментальне право України на самооборону, закріплене в Статуті ООН.
В ОДНОМУ ЧОВНІ
Врешті-решт, на саміті наступного тижня НАТО поглибить відносини зі своїми глобальними партнерами – передусім в Індо-Тихоокеанському регіоні. Я з нетерпінням чекаю на лідерів Австралії, Японії, Нової Зеландії і Південної Кореї у Вашингтоні. Ці країни вже втретє беруть участь у саміті НАТО, що є свідченням поглиблення наших зв’язків і наявності спільних інтересів. Разом ми будемо протистояти авторитаризму, сприяти дотриманню глобальних правил світового порядку і захищати наші демократичні цінності зараз і в майбутньому. Ми будемо розвивати практичну співпрацю через флагманські проекти, що стосуються України, кібербезпеки, дезінформації, нових технологій та оборонного промислового виробництва.
НАТО – це альянс Європи і Північної Америки, і він залишиться таким. Але виклики, з якими ми стикаємося, є міжнародними. Війна в Україні чітко демонструє цей факт. Росія не змогла б вести цю війну без підтримки своїх авторитарних друзів в Азії. Іран та Північна Корея, відповідно, надають Росії смертоносні безпілотники та артилерійські снаряди в обмін на російські технології та військові поставки.
Зі свого боку, Пекін надає критично важливу підтримку військовим діям Москви. Публічно президент Китаю Сі Цзіньпін хоче, щоб світ повірив, що він прагне миру. Однак він таємно роздмухує цей конфлікт, надсилаючи Росії передові технології, такі як напівпровідники і мікроелектроніка, які Москва використовує для виробництва ракет, танків і літаків. Водночас Сі хоче підтримувати добрі стосунки із Заходом, щоб уникнути санкцій і продовжувати торгівлю. Але він не може мати і те, і інше. У якийсь момент підтримка Китаєм протиправної війни Росії повинна отримати свою відповідь.
Вашингтонський саміт дає НАТО шанс ще раз продемонструвати свою єдність і рішучість. Виклики, які стоять перед НАТО, занадто великі, щоб будь-яка країна могла впоратися з ними самотужки – навіть Сполучені Штати, найбільша держава світу. У Сполучених Штатах зосереджена чверть світової економіки, але разом члени НАТО володіють половиною світової економіки і половиною військової могутності. Разом наше стримування є більш надійним, наша підтримка України є більш постійною, а наша співпраця з зовнішніми партнерами є більш ефективною. Путін і Сі рішуче виступають проти НАТО, тому що воно уособлює те, чого вони найбільше бояться: свободу вибору власної долі. Вони ненавидять блок, тому що він має те, чого немає у них: велику силу в єдності 32 країн-членів Альянсу. Лідери цих країн, які наступного тижня збираються на саміт у Вашингтоні, повинні готуватися до все більш небезпечного світу. Не поодинці, а разом, в сильному НАТО.
