Довгий час здавалося, що війна на виснаження між Україною та Росією, населення якої в п’ять разів перевищує українське, може закінчитися лише одним способом. Але сильно розхвалений російський наступ на Харків, що розпочався у травні, поступово згасає. Здобутки Росії в інших районах уздовж лінії фронту, особливо на Донбасі, були незначними зі стратегічної точки зору і досягнуті лише величезною ціною. Питання зараз полягає не стільки в тому, чи зможе Україна продовжувати боротьбу, скільки в тому, як довго Росія зможе підтримувати нинішній темп своїх операцій.
Ключовим питанням є не людські ресурси. Здається, Росія здатна продовжувати набирати близько 25 000 солдатів щомісяця, щоб підтримувати чисельність особового складу на фронті на рівні 470 000. Хоча зараз новобранці їй обходяться дорожче. Виробництво ракет для нанесення ударів по українській інфраструктурі також стрімко зростає. Всі говорять про те, що Росія поставила економіку на військові рельси, витрачаючи близько 8% свого ВВП на збройні сили. Однак вона здатна замінити величезні втрати танків, броньованих машин піхоти і артилерійських гармат, діставши їх зі сховищ і відремонтувавши техніку та озброєння, накопичені за радянських часів. І хоча ці запаси величезні, вони не безмежні.
За оцінками більшості розвідувальних служб, за перші два роки війни Росія втратила близько 3 000 танків і 5 000 інших броньованих машин. Голландський розвідувальний сайт Oryx, що бере інформацію з відкритих джерел, оцінює кількість втрат російських танків у 3235 одиниць, але припускає, що реальна цифра “значно вища”. Дана цифра сприється на фото- або відеодокази.
Олександр Гольц, аналітик Стокгольмського центру східноєвропейських досліджень, каже, що Володимир Путін має завдячувати старому Політбюро за величезні запаси зброї, які були накопичені під час холодної війни. Він каже, що радянські лідери знали про те, що західна військова техніка набагато краща за їхню, тому вони зробили акцент на масове виробництво, випускаючи тисячі бронемашин у мирний час на випадок війни. Пан Гольц говорить, що перед своїм розпадом Радянський Союз мав стільки бронетехніки, скільки решта світу разом узята.
В грудні 2023 року тодішній міністр оборони Сергій Шойгу хвалився, що протягом року на фронт було поставлено 1530 танків. Але він не сказав, що майже 85% із них, згідно з оцінкою Міжнародного інституту стратегічних досліджень, лондонського аналітичного центру, були не новими танками, а старими. Переважно це були такки Т-72, Т-62 і навіть деякі Т-55, що були виготовлені відразу після Другої світової війни. Вони всі були зняті зі зберігання і пройшли мийку і чистку.
З початку вторгнення, на фронт було відправлено близько 175 досить сучасних танків Т-90М. За оцінками ІІSS, річний обсяг їх виробництва цього року може наблизитися до 90. Проте Міхаель Гьєрстад, аналітик ІІSS, стверджує, що більшість Т-90М насправді є модернізованими старими Т-90А. І оскільки кількість останніх зменшується, виробництво нових Т-90М цього року може становити не більше 28 одиниць. Павло Лузін, експерт з питань російського військового потенціалу у вашингтонському Центрі аналізу європейської політики, вважає, що Росія може виробляти лише 30 нових танків на рік. Коли минулого року українці захопили нібито новий Т-90М, вони виявили, що його гармата була виготовлена в 1992 році.
Пан Лузін вважає, що здатність Росії будувати нові танки чи БМП, чи навіть ремонтувати старі, ускладнюється через проблеми з отримання комплектуючих. Склади запчастин для виробництва танків, які до війни планували використовувати не раніше 2025 року, вже зазнали ураження. А критично важливе обладнання, таке як підігрівачі палива для дизельних двигунів, високовольтні електричні системи та інфрачервоні тепловізори для виявлення цілей, раніше імпортувалися з Європи. Зараз їх продаж заблокований через санкції. Брак високоякісних шарикопідшипників також є стримуючим фактором. Іноді можна придбати китайські аналоги, але кажуть, що вони не відповідають колишнім стандартам якості.
Крім того, старого радянського ланцюга поставок озброєнь більше не існує. Україна, Грузія та Східна Німеччина були важливими центрами виробництва зброї та її комплектуючих. За іронією долі, Харків був основним виробником башт для танків Т-72. За словами пана Лузіна, кількість працівників військово-промислового комплексу також сильно скоротилася – з 10 млн до 2 млн, до того ж без жодних компенсаційних змін в автоматизації виробництва.
Ще однією серйозною проблемою є виробництво стволів до артилерійських гармат. Наразі, завдяки допомозі Північної Кореї, Росія має достатньо снарядів. Ймовірно, близько 3 млн. снарядів цього року було достатньо, щоб донедавна переважати українців щонайменше 5:1, а іноді і в більше разів. Але зворотною стороною такої високої інтенсивності вогню є зношення стволів. У деяких районах, де ведуться активні бойові дії, стволи гармат потребують заміни вже через кілька місяців.
Проте, за словами пана Лузіна, є лише два заводи, які мають сучасні ковальські верстати австрійського виробництва, необхідні для виготовлення стволів. Останній з них був імпортований у 2017 році і кожен з них може виробляти лише близько 100 стволів на рік, тоді як потрібні тисячі. Росія ніколи не виробляла власних ковальських верстатів; вони імпортувалися з Америки в 1930-х роках, а в Німеччині після війни їх розікрали.
Вирішити проблему вдалося з допомогою зняття стволів зі старої буксируваної артилерії та встановлення їх на самохідні гаубиці. Річард Верекер, аналітик, що бере інформацію з відкритих джерел, вважає, що до початку цього року було замінено близько 4800 стволів. Як довго росіяни зможуть продовжувати це робити, залежить від стану близько 7000 стволів, які у них залишитися. Пан Гьєрстад каже, що для реактивних систем залпового вогню, таких як ТОС-1А, продовження терміну служби стволів передбачає сильне зменшення часу стрільби.
Але найбільша проблема виникає з танками і бойовими машинами піхоти, які, як і раніше, відіграють ключову роль у будь-яких масштабних наземних наступальних операціях. Хоча в лютому цього року, за оцінками IISS, Росія могла мати на складах близько 3200 танків, пан Гьєрстад каже, що до 70% з них “не зрушили з місця ні на дюйм з початку війни”. Значна частина Т-72 зберігається у відкритому вигляді з початку 1990-х років і, ймовірно, перебуває в дуже поганому стані. І пан Гольц, і пан Лузін вважають, що при нинішніх обсягах втратах техніки, до другої половини наступного року залишиться “критично” низька кількість російських танків і машин піхоти, які перебувають на зберіганні.
Якщо нічого не зміниться, до кінця цього року російські війська, можливо, будуть змушені змінити свою тактику на більш оборонну, вважає пан Гьєрстад. Ця тенденція може стати помітною вже до кінця літа. Очікується, що зацікавленість пана Путіна в укладенні тимчасового перемир’я зростатиме.
