ПАВЛОГРАД, Україна – Для Тетяни Устименко похід на роботу – це справжня можливість втекти від навколишнього світу. Вона спускається ліфтом у вугільну шахту на глибину понад 1500 футів і залишає нагорі свій мобільний телефон. Це означає, що вона не відволікається на останні події, які відбуваються на східній лінії фронту, що знаходиться на відстані 60 миль від місця її роботи. Глибоко під землею вона також не чує сирени повітряної тривоги, що попереджають про російський ракетний удар.
“Тут все спокійно, – каже Устименко. “Ви забуваєте, що йде війна”.
Однак, якби не вторгнення Росії в Україну, Устименко не мала б цієї роботи. Керівництво вугільної шахти в Павлограді вперше дозволило жінкам працювати під землею лише після вторгнення Росії в лютому 2022 року. Це був вимушений захід, покликаний закрити численні вакансії, які відкрились після того, як чоловіки пішли служити в армію.
Шахта – не єдине робоче місце, де відчувається критична нестача робочої сили. Онлайн-портали з працевлаштування в Україні кажуть, що вони ніколи не розміщували стільки вакансій. Мільйони українців виїхали за кордон, рятуючись від жахливих бомбардувань Москви. А з тих, хто залишився, сотні тисяч чоловіків змінили свою роботу на військову службу.
Зараз, коли Київ посилює мобілізацію, бізнес очікує, що працівників буде ще важче знайти. І це ще більше перевантажить зруйновану українську економіку. Оскільки вакансій більше, ніж людей, які шукають роботу, багато підприємств були змушені підвищити заробітну плату, щоб витримати конкуренцію – інакше вони можуть закритись.
Нестача робочої сили в Україні створює додаткове навантаження на економіку, яка і так перебуває під тиском і залежить від іноземної допомоги. Кадрова проблема, як очікується, ще більше загострюватиметься з продовженням війни. У перший рік війни валовий внутрішній продукт України скоротився на 29%. З тих пір він збільшився, оскільки сектор оборонного виробництва переживає підйом, і країні вдалося відновити роботу свого найбільшого чорноморського порту в Одесі.
Але “без західної фінансової допомоги українська економіка зазнала б краху”, – сказав Сергій Фурса, економіст і заступник директора інвестиційної компанії Dragon Capital у Києві.
Віялові відключення електроенергії по всій країні, спричинені постійними російськими ударами по енергетичній інфраструктурі, переривають роботу підприємств, або змушують бізнес купляти дорогі генератори. Це також відлякує деяких приватних міжнародних інвесторів. За словами Фурси, цього року в Україні очікується відносне економічне зростання на рівні близько 4 відсотків, але воно було б більшим, якби було нестачі робочої сили.
Наприклад, за його словами, металургійні заводи могли б збільшити своє виробництво, якби не заважав брак персоналу. За його прогнозами, мобілізація від 200 000 до 300 000 нових солдатів знизить економічне зростання приблизно на 0,5 відсотка.
“Але цей тиск може збільшитися, якщо багато людей будуть налякані і покинуть ринок праці, – сказав Фурса. “Якщо буде мобілізовано від 200 000 до 300 000 осіб, багато хто може вирішити, що краще десь заховатися від співробтників ТЦК, ніж йти на роботу. І це призведе до того, що такі люди покинуть ринок праці. У такому випадку вплив на економічні показники може бути набагато більшим. Точно підрахувати це неможливо, оскільки ми не знаємо, скільки людей зараз переховуються і не працюють”.
Одним із випадкових результатів стала певна гендерна рівність на ринку праці, оскільки багато галузей вирішили наймати жінок на посади, які раніше були розраховані на чоловіків, оскільки вони вважалися занадто важкими. Подібно до американок, які пішли працювати під час Другої світової війни, українські жінки отримують нові можливості для кар’єрного зростання, працюючи трактористками, охоронницями чи на заводах.
Київський метрополітен, який втратив майже третину своїх робітників через мобілізацію, минулого місяця оголосив про перші курси для жінок, які стануть машиністами поїздів. У місті Кривий Ріг на металургійному заводі ArcelorMittal розміщені білборди із зображенням жінок у заводській формі та гаслом: “Тут справді керують жінки!”.
Зміна кадрової політики на Павлоградській вугільній шахті дозволила жінкам працювати під землею. Вона дала можливість 40-річній Устименко отримати роботу своєї мрії. Усі чоловіки в її родині були шахтарями. Після того, як у 16 років батько вперше показав їй шахту з розгалуженою мережею тунелів, Устименко захотіла проводити більше часу в тому, що вона називає іншим світом під землею.
Протягом кількох місяців після початку повномасштабного вторгнення шахтарі в Павлограді регулярно працювали у дві зміни. Це відбувалося після того, як приблизно 15 відсотків робітників пішли воювати з російськими окупантами. Тоді ДТЕК, власник шахти і найбільша приватна енергетична компанія України, запропонував жінкам, які працювали в наземних відділах, подати заявку на роботу під землею. Це передбачало можливість отримувати вищу зарплату і працювати понаднормово.
Устименко була однією з перших, хто підняв руку. Деякі роботи все ще залишалися забороненими, але інші, які потребували меншого фізичного навантаження, тепер виконують понад 120 жінок під землею. До них належать такі види робіт як, наприклад, обслуговування невеликих електропоїздів, які перевозять робітників від шахти ліфта.
“Спочатку чоловіки не зовсім розуміли, як це може працювати, – розповідає 36-річна Ольга Хандрига, яка працює на шахті вже два роки. Багато хто сказав: “Вони не впораються, не витримають”. Не всі, звичайно, дехто казав: “Дівчата покажуть, як треба працювати”.
“З часом це все забулося, – додає Хандрига. “Зараз ніхто навіть не пам’ятає, що колись говорив такі речі”.
Але навіть коли компанії наймають більше жінок, дефіцит робочої сили зберігається.
Андрій Чернецький, заступник генерального директора вугільних підприємств ДТЕК у Павлограді, сказав, що на кожній шахті постійно не вистачає щонайменше 100 працівників. Інші українські менеджери з найму кажуть, що загроза мобілізації, яка може забрати значну частину робітників, змусила їх наймати більше молодих чоловіків на додаток до жінок. Вони намагаються наймати тих, хто не досягнув мінімального мобілізаційного віку – 25 років.
Український уряд дозволив деяким галузям промисловості, наприклад, у сфері критичної інфраструктури та оборонного виробництва, “забронювати” своїх працівників-чоловіків від призову на військову службу. Але більшість підприємств, які мають на це право, можуть звільнити від призову лише 50 відсотків своїх працівників-чоловіків. Процедуру “бронювання” керівники називають виснажливою і бюрократичною.
Підприємства, які ретельно дотримуються податкового законодавства і ведуть належний облік, стають популярними цілями для співробітників ТЦК. Їхні дані відкриті, і це полегшує мобілізацію їхніх працівників, сказав Фурса. Тому чоловіки можуть надавати перевагу роботі в інших місцях.
Фермерські господарства належать до підприємств, які можуть “забронювати” половину своїх працівників-чоловіків. Однак ще з початку вторгнення відчувається нестача трактористів, особливо під час посівної та збору врожаю, сказав Денис Марчук, заступник голови Всеукраїнської аграрної ради.
За словами Марчука, кваліфікованих кадрів особливо не вистачає, і їх важко замінити. А оформлення документів для “бронювання” деяких працівників часто може зайняти до двох місяців. За цей час чоловіків можуть призвати до армії, особливо в сільській місцевості.
“Сільськогосподарська техніка, яку ми використовуємо, високотехнологічна і дорога, вона коштує від $150 000 до $200 000, – каже Марчук. “Довіряти таку техніку некваліфікованим працівникам недоцільно, оскільки її неправильне використання може призвести до значних збитків. А підготовка нових робітників, в тому числі молоді, яка не підлягає мобілізації, є вкрай важливою, але трудомісткою справою, що займає не менше півроку. І в цей час, основні сільськогосподарські роботи не можуть бути призупинені”.
За словами Марчук, деякі аграрні університети вже розробляють курси для жінок, наприклад, з водіння автомобільного транспорту на великі відстані. Але навіть після завершення війни “не буде миттєвого притоку кадрів через втрати і поранення. Сектор зіткнеться зі значним дефіцитом робочої сили”, – сказав він.
Керівництво вугільної шахти в Павлограді не впевнене, що дозвіл на роботу жінок під землею буде постійним. Ніхто не знає, коли закінчиться війна, і що станеться, коли вона закінчиться і тисячі чоловіків повернуться на свої старі робочі місця.
Жінки, які полюбили свою роботу в шахтах, сподіваються, що для них ще знайдеться місце. За їхніми словами, шахтарі-чоловіки дивуються, коли бачать чоловіка, який працює на одному з робочих місць, призначених для жінок.
“Але принаймні ті жінки, яких я особисто знаю і з якими спілкуюся, дуже не хочуть залишати свої робочі місця, – каже пані Устименко. “Тому що тут, окрім надання соціальних пільг, ми відчули певну дружню атмосферу, яка зовсім не схожа на ту, що була раніше”.
