Коли українські солдати мчали повз руїни зруйнованого міста під пильним наглядом російських безпілотників, скелети зруйнованих будівель кидали на землю моторошні тіні під світлом повного місяця.
Згорілі автомобілі заполонили дорогу поруч з вирвами від артилерійських ударів по цьому місту. Його назва – Торецьк, він знаходиться в Донецькій області на сході України, на лінії фронту українсько-російської війни.
Спекотна липнева ніч пахла насильством – дим і пил від зруйнованих будівель змішувалися з сірчаним запахом вибухівки. Єдиною ознакою життя були солдати 32-ї механізованої бригади, які намагалися всупереч обставинам утримувати свої позиції в покинутій аптеці під безперервними російськими обстрілами.
Нещодавно бригада дозволила нам супроводжувати їх, щоб побачити зруйнований Торецьк зблизька та зрозуміти виклики, з якими стикаються українські війська під час боротьби за збереження контролю над містом. Єдиним обмеженням було те, що ми не могли повідомляти конкретні місця або інші важливі деталі, які могли б поставити під загрозу нашу безпеку.
“Найважливіше завдання для українців – вижити. Для росіян – знищити це українське місто.” – сказав 28-річний майор Артем Осадчий, командир батальйону безпілотників 32-ї ОМБр.
У цьому росіяни мають успіх.
Нещодавні здобутки російських військ збільшили кількість руйнувань на сході України. Вони розпочалися з початком повномасштабного вторгнення в лютому 2022 року і посилилися в останні місяці.
Втрата українських оборонних позицій, які тривалий час утримувалися під Торецьком і в Нью-Йорку, меншому місті, розташованому за кілька миль на південь, підкреслила зростаючий тиск на українські війська. Солдати потерпають від безперервних російських атак і нищівних ударів з повітря.
Київ посилив мобілізацію, щоб замінити десятки тисяч убитих і поранених у боях військових. Але Москва продовжує використовувати в своїх інтересах нестачу українських резервів і час, необхідний для підготовки нових солдатів та відправки їх на фронт.
Незважаючи на просування російських військ на фронті, військові аналітики і американські чиновники кажуть, що великий прорив залишається малоймовірним. Вони говорять, що Росія не здатна конвертувати невеликі територіальні здобутки у більш масштабний наступ, який може суттєво розхитати українську оборону.
Також незрозуміло, як довго Росія зможе підтримувати свій темп наступальних операцій, враховуючи її приголомшливі втрати у живій силі та техніці. Згідно з доповіддю британської військової розвідки, понад 70 000 російських солдатів були вбиті або поранені в травні і червні. Однак, цю цифру неможливо перевірити з незалежних джерел. Відомство також заявило, що Росія продовжувала втрачати по 1000 солдатів щодня в липні, і що в серпні збережеться високий рівень втрат, оскільки вона продовжуватиме вести наступальні дії.
Але якщо російським військам вдасться захопити оборонні рубежі в районі Торецька, то вони будуть готові просуватися з іншого району в напрямку Костянтинівки, яка є логістичним вузлом українських сил на сході.
За словами українських командирів і військових аналітиків, росіяни з тією ж метою місяцями обстрілюють Часів Яр, місто розташоване на північ від Костянтинівки. Російські війська також намагаються перерізати головну автомагістраль, що веде на південь від Костянтинівки до Покровська. За останні тижні вони просунулися на кілька кілометрів у цьому напрямку, розбалансувавши українську оборону.
Навіть якщо темпи просування Росії свідчать про те, що вона навряд чи скоро захопить решту міст Донецької області, її просування ще на кілька миль призведе до ще більших щоденних обстрілів цих міст. Сотні тисяч цивільних осіб будуть змушені тікати, що ускладнить логістику українських військ на сході.
Це робить оборону Торецька, як і Часів Яру, життєво важливою, кажуть українські командири і військові аналітики.
Торецька агломерація – це група шахтарських міст і сіл, розкиданих вздовж пагорбів і покритих териконами. Вона сильно постраждала в перші тижні війни, але її оборона ніколи не слабшала.
Протягом останнього року найстаріша 24-та бригада української армії, створена у 1992 році, тримала оборону на найстарішій ділянці фронту.
“Окопи були глибокі, бліндажі добре облаштовані, пункти управління були хороші, і все працювало, ми розуміли, що ворог буде наступати.” – розповів в інтерв’ю Петро Ляхович, 38 років, старший сержант 2-го батальйону 24-ї механізованої бригади.
“Ми розуміли ворога, розуміли його переміщення і те, як на них реагувати”, – сказав він.
Але в травні 24-й бригаді повідомили, що їх перекидають до Часів Яру. Це була нагальна потреба, оскільки росіяни наблизилися до зруйнованого міста. 24-ту повинна була замінити 41-а механізована бригада, яка захищала Часів Яр, коли росіянам вдалося просунутися до його околиць.
Бійці 24-ї сказали, що вже тоді помічали ознаки неминучого наступу на Торецьк, і застерегли старших командирів від ротації в такий відповідальний момент.
Такі ротації військ можуть бути дуже небезпечними. Підрозділам потрібен час, щоб ознайомитися з новою місцевістю, і, за словами солдатів, навіть у разі успішного проведення ротації, вони залишаються надзвичайно вразливими.
Ротація тривала кілька тижнів, і на початку червня 41-а бригада перебазувалася з Часів Яру, щоб взяти під свій контроль район Торецька. 24-та бригада відтепер перебувала в Часів Ярі.
За словами солдатів, через два дні після завершення ротації росіяни пішли в атаку.
Сержант Ляхович сказав: “Це було великою помилкою, що нас звідти забрали”.
Майже одразу стало зрозуміло, що 41-а бригада не була готова захищати Торецьк, оскільки не знала місцевість. Про це солдати з багатьох батальйонів говорили в інтерв’ю і публічних заявах. Командира бригади також звинувачували в тому, що він віддавав нечіткі накази і повільно реагував на мінливу обстановку.
Євген Строкань, старший лейтенант і командир взводу бойових безпілотників 206-го батальйону територіальної оборони, чиї бійці перейшли під командування 41-ї бригади, в інтерв’ю заявив, що “в батальйоні були втрати через безглузді накази старшого командира” 41-ї бригади.
41-а бригада не відповіла на запити щодо інтерв’ю. Але вона оприлюднила заяву, в якій була “обурена цією незрозумілою і дивною кампанією з дискредитації командування нашого підрозділу і наших бійців”.
Роман Куляк, заступник командира 206-го батальйону територіальної оборони, чиї бійці під час ротації перейшли у розпорядження 41-ї бригади, заявив, що позиції, які утримувалися роками, були втрачені за лічені дні. І відповідальність за їх втрату несуть як командир 41-ї, так і Генеральний штаб, який займається стратегічним плануванням бойових дій.
“Це вже стало аксіомою війни – старші командири в переважній більшості не можуть або відмовляються об’єктивно оцінювати можливості підпорядкованого їм особового складу”, – написав він у соціальних мережах.
Георгій Тука є колишнім заступником міністра з питань окупованих Росією територій та внутрішньо переміщених осіб і колишнім членом 206-го. Він заявив, що в район Торецька було відправлено занадто мало українських солдатів, а підрозділи легкої піхоти отримували накази командування 41-ї, які не відповідали їхнім можливостям, і це призвело до тяжких втрат.
Україна відправила кілька своїх найкращих бригад, щоб спробувати стабілізувати ситуацію, але вони розтягнуті вздовж лінії фронту. А запеклі бої, за словами солдатів, можуть ускладнити будь-які сподівання Києва на те, щоб перехопити ініціативу і повернутися до наступу.
У Генштабі відмовилися дати відповідь на письмові запитання, щоб не обговорювати деталі операції, але заявили, що військове керівництво “завжди бере до уваги розумну ініціативу і пропозиції польових командирів”.
Водночас у Генштабі заявили, що командири, які “не керують підрозділами і, в наслідок цього, втрачають підлеглий особовий склад, техніку і території, повинні нести за це відповідальність після визначення рівня їхньої провини”.
Солдати з різних бригад, які зараз воюють у цьому районі, заявили, що залишать оцінку того, що сталося, іншим, а самі зосередяться на стримуванні наступу росіян.
“Вже місяць не було жодної перерви в бойових діях”, – сказав Богдан, заступник командира штурмового підрозділу бригади Національної поліції “Лють”. Згідно з військовим протоколом, його називали лише на ім’я.
Богдан висловив сподівання стосовно того, що бойові можливості росіян незабаром будуть вичерпані, але до того часу нічого не залишається, як триматися.
“Поки Торецьк тримає оборону, інші населені пункти можуть жити більш-менш нормальним життям”, – сказав він.
