Сполучені Штати зіткнулися з невдоволенням в Україні. Поступовий підхід президента Джо Байдена не працює. Він призвів до тривалої, трагічної і всинажливої війни. Минулорічні невдачі України створили передумови для перемоги Росії, яка призведе до того, що Київ потрапить під імперське панування Москви.
Колишній президент Дональд Трамп пообіцяв змінити підхід США, якщо виграє вибри в листопаді, водночас стверджуючи, що він може закінчити війну “за 24 години”. А його соратник, сенатор США Джей Ді Венс, написав, що Україна повинна обмежитися “оборонною стратегією”, щоб “зберегти свою дорогоцінну армію, зупинити кровопролиття і знайти час для початку переговорів”. Рішення, до якого схиляються і Трамп, і Венс, – це мирне врегулювання шляхом переговорів, яке дозволить Вашингтону сконцентрувати свою увагу і ресурси на інших цілях.
Війна повинна закінчитися – і закінчитися швидко. Рішення полягає не в тому, щоб припинити надання американської допомоги або швидко укласти односторонню угоду з президентом Росії Володимиром Путіним. Сполучені Штати все ще можуть знайти вихід у безнадійній ситуації, і водночас не дозволити Росії перемогти. Щоб зупинити нескінченні американські витрати і зберегти незалежність і безпеку України, Сполучені Штати та їхні союзники повинні дати Києву останній серйозний шанс на перемогу. Він повинен передбачати не досягнення кордонів 2013 року (як того хотів би Київ), а надійне повернення до кордонів 2021 року.
Щоб створити можливості для реалізації такого сценарію, Вашингтон і його союзники повинні суттєво і швидко зміцнити військові позиції України, надавши їй велику кількість зброї – і не встановлюючи жодних обмежень на її використання. Найбільш реальний шанс на мир з’явиться, якщо українські війська зможуть здійснити переможний наступ, який відкине російські війська за лінію кордону, що існувала до 2022 року.
Новий президент США міг би пришвидшити зміну політики для того, щоб це сталося. Наприклад, нова адміністрація Трампа могла б скористатися можливістю продемонструвати американську силу і покласти край конфлікту. А також зміцнити міжнародну репутацію Сполучених Штатів і дозволити Вашингтону переключитися на інші пріоритетні завдання. Але незалежно від того, хто буде в Білому домі, короткочасне збільшення необмеженої військової допомоги дає найкращий шанс на встановлення довгострокового миру на європейському кордоні.
ВІЧНА ВІЙНА
Нинішня стратегія адміністрації Байдена є неприйнятною як для США, так і для України. У 2022 році, після того, як Росія напала, а Україна продемонструвала неабияку готовність дати відсіч, Вашингтон і деякі його союзники поступово і несміливо почали надсилати Києву військову допомогу. Вони встановлювали обмеження на те, як і де українські сили можуть використовувати більш сучасне озброєння. Вони побоювалися, що жорсткіші дії України спровокують ескалацію з боку Росії. І що це потенційно може розширити конфлікт, вивести його за межі України, а також поставити Захід під удар. Брязкання Путіна ядерною зброєю сильно налякало американських і європейських чиновників. Зараз вони заявляють, що хочуть перемоги України, але на практиці надають Києву достатню підтримку лише для того, щоб вберегти його від повного краху під російськиим натиском. Очевидною метою є не перемога над Росією на полі бою, а підтримка України “стільки, скільки буде потрібно”. Тобто партнери спродіваються на те, що колись Москва вирішить, що подальша агресія буде невигідною, і припинить війну.
Після більш ніж двох років бойових дій Київ не здався, хоча його західні партнери не дали йому засобів для перемоги. Довга війна на виснаження, швидше за все, закінчиться поразкою України. Київ не має достатньої кількості людських ресурсіви, щоб протягом багатьох років посилати підкріплення на фронт, а далеко від лінії фронту решта країни бореться з іншими труднощами. Три чверті українських підприємств зіткнулися з дефіцитом робочої сили через еміграцію та військовий призов (і пов’язані з цим втрати). Сільськогосподарський сектор втратив частину родючих земель: кількість зібраного врожаю деяких культур зменшилася приблизно на третину. Втрата портів, таких як Маріуполь, спричинила серйозні проблеми для виробників, які прагнуть експортувати продукцію. У лютневому звіті, підготовленому Україною спільно зі Світовим банком, стверджувалося, що для відновлення житлового фонду, інфраструктури та промисловості України знадобиться близько півтрильйона доларів. З часом ситуація лише погіршуватиметься.
Час не на боці західних партнерів України. Європейські країни заявляють, що російська агресія є екзистенційною загрозою для континенту, але їхні військові витрати останнім часом переважно були незначними. І вони неохоче виділяють великі суми коштів на підтримку української економіки. Винятком є країни Східної Європи. Польща цього року витратить на оборону понад чотири відсотки свого ВВП, а Фінляндія, новий член НАТО, планує подвоїти виробництво артилерійських боєприпасів до 2027 року. Але навіть ці країни змушені визнати, що надаючи артилерійські снаряди виснаженій Україні, вони зменшують кількість боєприпасів, які будуть доступні їхнім власним військам. Якщо Росія матиме подальші здобутки в Україні і посилить свої погрози Заходу, ці країни можуть не погодитися на такий компроміс.
Війна має закінчитися, і закінчитися швидко.
Сполученим Штатам не вигідно фінансувати затяжний конфлікт. Стратегія Байдена, що полягає у поступовому наданні допомоги, не зможе вберегти Україну від остаточного знищення. Крім того така стратегія втягує Сполучені Штати у війну, в якій немає шляху до перемоги. Вона також є політично нежиттєздатною. Після десятиліть вкрай неуспішних “вічних воєн” американські лідери більше не мають права говорити про необмежені фінансові витрати і постачання зброї на основі стратегії, яка не має жодних перспектив на успіх.
Сполучені Штати беруть на себе більші стратегічні ризики, обмежуючи свою підтримку України поступовим наданням озброєння. Москва може спиратися на свою військову економіку і не потребувати переговорів доти, доки вона буде впевнена в тому, що зможе змусити Україну капітулювати і перечекати період підтримки Києва з боку Заходу. Україна також не може дозволити собі вести переговори, враховуючи нинішню слабку позицію. Вона втратила територію і доступ до Азовського моря, критично важливої водної артерії для експорту сільськогосподарської продукції, і не має засобів для того, щоб повернути будь-яку із цих втрат. Це означає, що війна затягнеться. І чим довше вона триватиме, тим більше часу матиме Росія, шоб створити проблеми для Європи і США в інших частинах світу. Москва може розширити свою співпрацю з Північною Кореєю, шляхом надання технологій, пов’язаних із супутниками і балістичними ракетами. Вона може направити більше військових для дестабілізації Середземноморського регіону та країн Африки, що знаходяться на південь від Сахари, а також глушити сигнали GPS у все більшій кількості європейських держав. Китай, тим часом, вдосконалює власну армію і може скористатися тривалою нестабільністю в Європі для розширення свого впливу в Тихоокеанському регіоні.
Водночас Вашингтону і його партнерам не варто сильно зациклюватися на тому, що вони можуть спровокувати Росію. Побоювання Заходу стосовно російської ескалації перебільшені. Протягом усього свого правління Путін намагався уникати прямого протистояння із Заходом, можливо, розуміючи економічну і військову слабкість Росії. Зараз Москва зацікавлена в тому, щоб обмежитися війною в Україні, оскільки їй буде важко протистояти західним вогневим засобам та об’єднаним силам у більш масштабній війні. Росія погрожує ескалацією, але відступає, коли відчуває силу. Проте, існують рамки за які Сполучені Штати та їхні союзники не мають виходити. Вони не повинні кидати виклик російській армії на фронті, відправляючи свої власні війська в Україну.
РІШУЧІ ДІЇ
Замість того, щоб затягувати цю війну, Сполучені Штати повинні поставити собі за мету її швидке завершення. Вони мають допомагати Україні перемогти Росію і водночас стримувати Москву від реалізації її імперських амбіцій. Стабілізація ситуації в Європі дозволила б Вашингтону зосередити свою увагу на азійському регіоні, де він стикається з наростаючою загрозою з боку Китаю. Сполучені Штати змогли б послідовно реалізовувати там свою стратегію, не ризикуючи конфронтацією з двома ревізіоністськими державами одразу.
Найкращий спосіб досягти цієї мети – надати Україні зброю і не обмежувати її використання. Україні потрібна артилерія, бронетехніка та військово-повітряниі сили. А також вона повинна мати змогу наносити удари по військових цілях на території Росії, таких як аеропорти, військові заводи та склади боєприпасів і палива. Знявши обмеження на використання західного озброєння, особливо ракет середньої дальності, Вашингтон дав би Києву можливість послабити російські сили і запобігти масованим атакам по українським містам та інфраструктурі. Українські війська не можуть захистити себе, сидячи в окопах і з обмеженими запасами дорогих протиповітряних засобів.
Цей імпульс подарував би Україні останній шанс на тактичний прорив для того, щоб наблизитися або вийти на кордони 2021 року. Зайнявши такі позиції українські війська могли б загрожувати територіальним здобуткам Росії, які вона отримала після 2014 року, особливо в Криму. Хоча прагнення Києва вийти на кордони країни, що існували до 2014 року, зрозуміле, жахливі втрати і виснаження країни роблять менш амбітні критерії військової перемоги набагато реалістичнішими.
Послабивши і витіснивши російські війська з території, яку вони захопили, починаючи з 2022 року, Київ отримає політичні можливості. Такі військові здобутки можуть привести до серйозних матеріальних та репутаційних витрат, які змусять Росію сісти за стіл переговорів. Навіть без переговорів, які в будь-якому разі не зможуть вгамувати бажання Москви відновити свою імперію в Європі, швидка і рішуча перемога на полі бою завдасть достатньої шкоди російським військам. Це допоможе Україні виграти час для відновлення інфраструктури та промисловості, повернення родючих земель для сільськогосподарського виробництва та розвитку збройних сил для стримування майбутніх російських наступальних операцій.
Довга війна на виснаження, швидше за все, закінчиться крахом України.
До того як пройдуть вибори у США чи вступить на посаду новий президент, Сполучені Штати та їхні союзники матимуть ресурси для реалізації цієї стратегії. До початку 2025 року західні виробничі потужності зростуть настільки, що зможуть забезпечити українські війська достатньою кількістю артилерійських снарядів. Американські заводи планують виробляти 80 000 снарядів на місяць до кінця 2024 року і 100 000 снарядів на місяць десь у 2025 році. Додайте до цього 100 000 чи більше снарядів на місяць, які європейська промисловість, як очікується, вироблятиме до кінця 2025 року. І тоді Україна зможе не лише утримувати свої оборонні позиції, які потребують близько 75 000 снарядів на місяць, але й розпочати наступальні дії. Крім того американська армія має надлишкові запаси озброєння, включаючи старі моделі танків та інших транспортних засобів, що стоять на складах. Поки що США відправили в Україну лише 31 танк, переважно для того, щоб змусити Берлін надати свої танки. Але на складах зберігаються ще сотні одиниць, які можна було б відремонтувати і відправити. Україні явно потрібно більше, ніж вона отримала, оскільки втрати швидко виснажують її запаси бронетехніки. Невелика кількість західних винищувачів під управлінням українських пілотів має приєднатися до війська в найближчі місяці, але є ще десятки літаків, які європейські країни могли б передати Києву. Греція, наприклад, розглядає можливість надання кількох десятків літаків.
Хоча Вашингтон і його союзники не можуть відправити своїх солдатів в Україну, вони можуть надати додаткову військову підготовку для українських військ. Для Києва дедалі більшою проблемою стає нестача людських ресурсів. Українців призовного віку, які виїхали за кордон, потрібно закликати повернутися додому і приєднатися до Збройних Сил. У європейських країнах, де зараз більшість із них проживає, уряди могли б сформувати українські військові підрозділи і підготувати новобранців, перш ніж відправляти їх назад в Україну.
Вирішальним фактором буде швидкість і кількість летальної зброї. Якщо Україні вдасться здійснити прорив на фронті і домогтися повернення територіального статус-кво, що існував на початку лютого 2022 року, це може завдати Росії відчутної поразки. Крим залишиться під російською окупацією, але він стане слабким місцем, на яке українські війська зможуть тиснути, щоб утримати Москву від поновлення військових дій. Севастопольський порт, кілька російських військових баз і міст через Керченську протоку (який з’єднує Кримський півострів з материковою частиною Росії) вже довели, що є вразливими для українських морських безпілотників. А останній з них ще й вразливий для фугасу, який був підірваний у вантажівці. Україна повинна отримати більше озброєння. Американські балістичні ракети, британські, французькі та німецькі крилаті ракети забезпечать нанесення ударів по цих об’єктах зараз і триматимуть їх під прицілом в період припинення вогню. Згідно з міжнародно визнаними правовими документами, вони є частиною суверенної території України. Тому військові операції на території Криму не несуть такі ризики ескалації, як удари по цілях, що знаходяться на території Росії. Лише Москва і ряд невеликих держав вважає Крим частиною Росії. І коли Україна наносила удари по його території протягом останніх двох років, реакція Росії нічим не відрізнялася від її реакції на українські атаки уздовж лінії фронту.
Навіть за найкращого сценарію немає підстав для того, щоб очікувати завдання такої серйозної поразки Росії, яка могла б докорінно змінити стратегічні плани Москви. Росія залишиться потужною ядерною державою, яка покладає великі надії на те, щоб відновити свою імперську велич. Але для досягнення цієї мети їй потрібна Україна, яка дасть їй можливість погрожувати решті Європи і впливати на європейську політику. Без України Росія є лише азійською державою, яка стрімко втрачає позиції перед Китаєм. Київ не зможе змінити стратегічні інтереси Москви, здобувши перемогу на полі бою, але він може позбавити Росію контролю над своїми територіями. Швидке і масове постачання західної зброї дало б Україні найкращу можливість для того, щоб відтіснити російські війська і надати достатньо часу і простору для відбудови, переозброєння і стримування чергового російського наступу. У Вашингтона немає жодних причин для затягування конфлікту; політика, спрямована на уникнення ескалації, не врятує Україну і не стабілізує ситуацію на сході Європи. Отже прийшов час для наступного президента США для того, щоб вжити необхіднихх заходів.
