Чорний ящик стоїть на приладовій панелі армійського автомобіля як талісман, на його крихітному екрані з’являються застереження, коли над нами пролітають російські безпілотники. Ми в темряві швидко їдемо по сільській дорозі недалеко від лінії фронту в Харківській області.
Як і більшість солдатів на цій війні, військові, що їдуть в машині шанують маленький кубик, який вони називають “цукром”. Він попереджає про невидимі небезпеки над ними.
На даху автомобіля розміщені три грибоподібні антени – це пристрої для глушіння безпілотників. Машина має невидиму захисну оболонку, яка створює першкоди для деяких, але не для всіх російських ударних дронві, що літають в небі над полем бою.
“Він виявив російські безпілотники “Зала Ланцет”, – каже старший лейтенант Євген, віком 53 роки. Він сидить на передньому пасажирському сидінні, розповідаючи про один з найпотужніших російських безпілотників дальнього радіусу дії і дрон, який використовується для його наведення. “Тому ми їдемо так швидко?” запитую я, розуміючи, що антена для глушіння безпілотників безсила проти “Ланцета”.
“Ми для них не є пріоритетною ціллю, але все одно краще не зменшувати швидкість, бо це дуже небезпечно”, – каже Євген з бригади “Хартія” Національної гвардії України.
Обладнання для глушіння блокує приблизно 75% частот, які дрони використовують для зв’язку зі своїми операторами, але деякі з них, такі як Ланцет, важко заблокувати, оскільки вони стають повністю автономними після ідентифікації цілі. Українці кажуть, що через свою потужність Ланцет, як правило, використовується для ураження більших цілей, таких як бронетехніка або позиції піхоти.
Ще рік тому в Україні майже не було жодної з цих технологій, а зараз вони стали звичним явищем. Безпілотники колись були допоміжним елементом війни. Але зараз вони є центральним компонентом для обох сторін, поряд з піхотою і артилерією, в той час як Україна намагається стримувати російський наступ.
Україна опинилася в умовах жостокої війни майбутнього, де за лічені хвилини окремі солдати, швидкісні транспортні засоби та окопи можуть стати ціліями для атак. Безпілотники атакують і цивільних: близько 25 російських безпілотників атакували Харків у вівторок ввечері, хоча більшість з них були перехоплені.
Українська армія веде боротьбу з допомогою безпілотників власного виробництва, десятки яких літають на цій ділянці фронту. Один український солдат сказав мені, що кожного дня вони вбивають 100 росіян.
Останні кадри з камер безпілотників, як правило, зображують чоловіків, які в паніці розмахують руками і стріляють зі зброї перед тим, як їх вбивають. 37-річний командир бригади, який має позивний “Еней”, каже, що найкраще захиститися від удару дрона, сховавшись в будівлі. І це стосується як росіян, так і його людей.
“Це новий підхід або новий напрямок сучасної війни. У 2022 році це була піхотна війна, а сьогодні її половина відводиться війні дронів, битві між російськими дронами та нашими”, – каже він.
Перехід до війни безпілотників відбувся через необхідність та вплив інновацій на поле бою. Дрони є в достатній кількості, хоча озброєним дронам не вистачає вогневої потужності, яку має артилерія.
Україні постійно бракує артилерійських снарядів, а її союзники не поспішають їх виробляти і постачати. Але Коаліція безпілотних літальних апаратів союзників України пообіцяла поставити воюючій державі мільйон дронів цього року.
Росія також застосовує свої власні інновації на полі бою, використовуючи старі технології. І село Липці, розташоване лише за шість миль (10 км) від російського кордону, заплатило за це високу ціну.
Місто було зруйноване керованими авіабомбами – “сліпими бомбами” радянських часів, які мають оперення і систему супутникового наведення. Деякі з них важать до 3 000 кг (6 600 фунтів) і, будучи запущеними з літака, летять на позиції української піхоти і населені пункти, завдаючи величезних руйнівних втрат.
Одна жінка на ім’я Світлана, яка була вимушена покинути Липці через удари цими бомбами, розповіла нам: “Навколо все вибухало. Все горіло. Там було страшно. Неможливо було навіть вийти з підвалу”.
Еней бере нас на екскурсію, щоб познайомити зі своїм підрозділом, який дислокується вздовж лінії фронту біля Липців. Кожна машина, яку ми зустрічали, мала обладнання для глушіння безпілотників, але захист не діє тоді, коли ви виходите з машини.
Небезпечно знаходитися на відкритій місцевості, тому ми прямуємо за Енеєм, який біжить через руїни в укриття.
Захекані, ми добираємося до підземної бази підрозділу, що знаходиться під зруйнованою будівлею, де нас знайомлять з двома операторами, Якутом і Петром. Тут повсюди стоять дрони, навіть поруч зі сковорідкою та їхньою вечерею.
За місяць підрозділ використовує сотні безпілотників, оскільки більшість з них одноразові і вибухають при зіткненні з ціллю.
Їхньою зброєю є безпілотник з видом від першої особи (FPV), який може нести від 1 до 2 кілограмів вибухівки, начиненої шрапнеллю. Ці дрони є модифікованими моделями, які оснащені камерами, що дистанційно передають відеозображення операторам. “В Україні ми називаємо їх святковими дронами. До війни їх використовували для зйомки весіль та вечірок, – розповідає Еней.
Я спостерігаю за екраном Якута, який зосереджено керує безпілотником, рухаючись в напрямку цілі, через поля та ліси. “Він знає кожну калюжу, кожне дерево в цій місцевості”, – каже Петро.
FPV-дрон наближається до будівлі, де, ймовірно, ховається російський солдат. Він влітає у відчинене вікно і підривається, на екрані оператора з’являється статичне зображення, оскільки сигнал втрачається. У той же час інша група операторів безпілотників переслідує російський легкоброньований автомобіль “Тигр” і здійснює пряме влучання, яке фіксує другий розвідувальний дрон, що спостерігає зверху.
Військові залишаються на цих позиціях, літаючи вдень і вночі, до п’яти днів поспіль, і проводять якомога менше часу назовні. Найбільше вони бояться керованих авіабомб: одна з них впала неподалік на початку тижня, і вся будівля здригнулася від вибуху. “Що буде, якщо буде пряме попадання?” – запитую я Петра. “Ми помремо”, – відповідає він.
Еней показує мені запис, зроблений на початку тижня: російський солдат опинився на відкритій місцевості, і безпілотник підрозділу тримає його на прицілі. Солдат помічає його і біжить в укриття, ховаючись у каналізаційній трубі на узбіччі дороги. Дрон повільно опускається до його рівня, перевіряючи один бік дренажної труби, а потім облітає до іншого боку, де ховається солдат. Він детонує, і чоловіка відкидає вибуховою хвилею, він помирає на узбіччі дороги. “Його розірвало на дві частини”, – пояснює Еней.
Оператори холоднокровні та незворушні, майже безжальні при виборі мішені та вбивстві. Вони знаходяться за три милі (5 км) від своїх цілей, за крок від крові та кишок на полі бою. Але робота з такою зброєю на передовій діє на нерви.
Кілька днів потому, після настання темряви, в окопі неподалік від російських позицій, командир підрозділу сказав мені, що, на його думку, українці мають перевагу у використанні безпілотників, а росіяни мають перевагу в застосуванні планерних бомб.
Взагалі Росія має більшу кількість безпілотників: шість до одиного українського. Хоча групи операторів безпілотників, з якими я поспілкувався, кажуть, що вони мають технологічну перевагу і швидше знаходять можливості для того, щоб контратакувати чи глушити російські безпілотники.
Окоп знаходиться в лісистій місцевості, посеред полів, густі крони дерев забезпечують прикриття.
Але поки ми розмовляємо, з’являється російський FPV-дрон і починає наближатися до нашої позиції. Військові в окопі вимикають кілька тьмяних ліхтарів, здебільшого це екрани телефонів, і всі сидять мовчки, коли звук безпілотника стає гучнішим. Ми затамовуємо подих, коли він зависає над нами. Ніхто не рухається, здається, цілу вічність. Але потім дрон рушає далі, у пошуках іншої цілі.
Найбільший дрон в арсеналі бригади – Vampire, який має шість пропелерів і за розміром приблизно як журнальний столик. Ми знову приєднуємося до Енея під час чергового завдання в Липцях. Це відбувається після настання темряви, під звуки безперервного артилерійського вогню. Ми зустрічаємо групу, що запускає важкі дрони-бомбардувальники. Вони працюють над тим, щоб прикріпити бомбу до дрона.
“Цей безпілотник важить 10 кг, росіяни називають його “Баба-Яга”, – каже Еней. За словами українців, його корисного навантаження достатньо для того, щоб знищити обрану ціль – російський командний пункт.
Поки чоловіки працюють, російський безпілотник кілька разів пролітає над ними: кожного разу солдати ховаються у підвал, чекають, поки все буде чисто, а потім продовжують збирання. Вночі, коли безпілотник злітає, створюючи хмару пилу, вони знову спостерігають за його рухом з другого розвідувального дрона.
Саме тоді ми відразу помічаємо на тепловізійній камері безпілотника три російські планерні бомби, що вибухають біля українських позицій, за кілометр від нас. Ударні хвилі також відчутні: за кілька секунд вони досягають нашого місця розташування, і будинок сильно здригається.
Союзники України знають, що, підтримуючи безпілотні сили, вони допомагають країні, але це не просто благодійність.
Голова британського військового відомства адмірал сер Ентоні Радакін заявив, що збройні сили Великобританії можуть повчитися в України тому, як будуть вестися майбутні війни. У своїй промові у вівторок він сказав, що хоче, щоб армія мала “батальйони безпілотників одноразового ураження”.
Еней та його люди це знають. Коли ми залишаємо їхню позицію, повертається російський безпілотник, і ми швидко їдемо в темряву. У машині він мені каже: “Ніхто так не воює – всі у нас вчаться. Такою буде війна в майбутньому”.
