Протягом декількох місяців українським солдатам на південному сході України вдавалося відбивати російські атаки.
Навіть незважаючи на нестачу артилерійських снарядів, 58-а окрема мотопіхотна бригада відбивала постійні атаки. Вона захищала невелику кількість населених пунктів, які були відвойовані під час минулорічного контрнаступу. Бригада зазнала втрат, але відбила всі російські атаки, в тому числі й наступ елітної бригади морської піхоти, залишивши підбиту російську бронетехніку у відкритому степу.
Але наприкінці березня російські війська зосередили свою увагу на двох невеликих селах: Урожайному та Старомайорському. Росіяни витратили три місяці на те, щоб їх захопити. В червні після захоплення Старомайорського вони нарешті прорвали оборону виснажених українських захисників і 14 липня повернули собі Урожайне.
Інформацію про запеклу оборону і втрату Урожайного та Старомайорського вдалося зібрати завдяки розмовам з українськими солдатами, які служили в цих селах. А також завдяки допису в соціальній мережі, який був опублікований одним з тих, хто вижив. Офіційні російські пости в соціальних мережах підтвердили переважну більшість цієї інформації.
Втрата сіл стала ударом для України, оскільки вона відбулася в період, коли росіяни мають поступові успіхи на багатьох ділянках 600-мильної лінії фронту. А також тому, що українська морська піхота відчайдушно боролася за їхнє повернення під час кровопролитного контрнаступу.
Бійцям 58-ї бригади, які з жовтня захищали Урожайне, та приєднаним до них підрозділам Національної гвардії було дуже важко оборонятися. За три місяці боїв у селі загинуло або зникло безвісти до 100 осіб. Командири готувалися до нарікань з боку вищого військового командування, яке зазвичай вимагає від своїх солдатів тримати позиції до останнього.
Солдати і офіцери, які обороняли обидва села, розповіли, що там не було цивільних, а будинки були настільки зруйновані, що не було що захищати.
“Бої велися в руїнах, з підвалів, – розповів 43-річний Карай, майор армії, який був в Урожайному і бачив деякі бої, що відбувалися раніше. “Там було кілька окопів, але не було ніяких оборонних споруд, і побудувати їх було неможливо”. Він попросив, щоб його називали лише на позивний “Карай”, згідно з військовим протоколом.
В Урожайному є лише дві вулиці, а в червні російські війська вже окупували половину села, каже Карай. “Півтора місяці це було схоже на бій між двома зграями собак”, – сказав він.
“Стільки всього літало навколо, що поранених можна було евакуйовувати лише вночі”, – сказав він. “Тож настав момент, коли вже не було сенсу тримати там людей”.
Кінець, коли він настав, був раптовим і змусив українців швидко відступити з села.
За словами офіцерів 58-ї бригади, бійці, які вижили під час останнього відступу, перебувають у лікарні і не зможуть дати інтерв’ю.
40-річний військовослужбовець Національної гвардії, який попросив називати його лише на ім’я Марк, розмістив емоційний допис у соціальній мережі “Х”. The New York Times змогла підтвердити, що це був саме він.
Він написав, що 8 липня його підрозділ отримав наказ допомогти захистити Урожайне, і “зірвав джекпот”. Сховавшись у підвалі будинку, вони витримали чотири дні інтенсивних російських обстрілів.
До 12 липня їхній будинок став ціллю для безпілотників. Командир попередив їх, що український підрозділ, який був перед будинком, відступив. А росіяни зайняли позиції в будинку навпроти. На світанку військовим було наказано відступити на іншу позицію, що вони спокійно зробили до того, як почався новий обстріл.
Російські новини описують ті ж самі події. “Мотострілецький підрозділ і танкові екіпажі групи “Схід” виснажили противника, створивши сприятливі умови для фінального штурму, – повідомив журналіст російських військ на “Першому каналі”. “Потім з трьох сторін висунулися механізовані групи зі штурмовими підрозділами”.
Марк, військовослужбовець Національної гвардії України, розповів, що о 6 ранку повз його позицію промчали три російські бронетранспортери, які висадили піхоту, що заблокувала їм шлях до відступу. Почався безпосередній штурм.
“Перший канал” повідомив, що основні штурмові дії здійснювали російські морські піхотинці, які використовували баггі для швидкого наступу на село.
“Ми зачистили його так швидко, що хлопці навіть не зрозуміли, коли це сталося, за півтори, може, дві години”, – розповів журналісту російський солдат, на позивний “Хорс”.
Підрозділ Марка отримав наказ відступати через поля, оскільки дорога була під контролем росіян. Спочатку відступ відбувався організовано, але за кілька годин він перетворився на безнадійну втечу під обстрілами. Поранених і вбитих ніхто не зміг забрати.
“Ворожі безпілотники постійно кружляли над групами, що відступали, коригуючи вогонь ворожої артилерії”, – написав Марк. Через годину біля нього розірвався снаряд і військовий був поранений в обидві ноги. “Я не міг продовжувати відступ, – писав він. “Зі мною був ще один поранений”.
Він наклав джгут на ногу і побачив, як повз нього проходять групи відступаючих солдатів. Солдат Національної гвардії з позивним “Рубероїд” зупинився, щоб допомогти.
За словами Марка, разом з Рубероїдом він поповз через зарості і мінне поле в напрямку визначеного місця збору поранених. Другий поранений намагався рухатися за ним, але був занадто слабким і попросив залишити його.
“Єдине, чого я дійсно боявся, – це того, що більше ніколи не побачу свою сім’ю, – написав Марк. “Це мене найбільше мотивувало не здаватися, коли мені довелося повзти під палючим сонцем по розпеченій землі і стерні донецького степу”.
Йому знадобилося більше 12 годин, щоб дістатися до медичного пункту.
Всі бійці його роти вийшли живими, але в інших ротах були вбиті і поранені, пише він.
Того вечора росіяни підняли свій прапор над селом, але найважче було утримати село тоді, коли українські безпілотники почали їх атакувати, розповів російський солдат Хорс. “Вони стріляли з усього, що мали”, – сказав він про українців. “Небо було чорним від їхніх безпілотників”.
У розмовах після відступу з села солдати на сусідній ділянці фронту говорили, що вони відчували сильний стрес після трьох масштабних російських наступальних операцій у жовтні, листопаді та лютому. А потім після трьох місяців інтенсивних боїв в Урожайному. Вони назвали російські штурмові війська потужною і мотивованою силою.
Військовослужбовці 58-ї бригади провели останній день в окопах на передовій біля Урожайного, прислухаючись до снарядів і звуків безпілотників, що наближалися. Вони відбивалися від вибухонебезпечних безпілотників за допомогою ручних електронних глушилок. Солдати встановили металеву сітку і затулили килимами численні отвори, щоб захиститись від невеликих, але смертельно небезпечних літальних апаратів, які можуть вибухати.
Українська артилерія майже не стріляє.
Найнебезпечніший момент для бійців настає тоді, коли підрозділи змінюють один одного після кількох днів перебування на передовій і часто потрапляють під обстріли.
Минулої ночі підрозділ потрапив під мінометний обстріл, коли повертався з фронту. Троє бійців – новобранці, які нещодавно приєдналися до бригади, були поранені, а четвертий загинув, повідомили солдати підрозділу.
Снайперський підрозділ 58-ї бригади перекваліфікувався, ставши групою операторів безпілотників і з червня дислокується у Старомайорському.
“Ми будемо стримувати їх стільки, скільки зможемо”, – сказав 28-річний снайпер з позивним “Стен”, який зараз працює оператором безпілотника.
Він показав на своєму телефоні відео з успішними ударами дронів по російській техніці, по мотоциклісту і по складу боєприпасів у селі.
“Вони постійно намагаються атакувати наші позиції, переважно невеликими групами на мотоциклах, – сказав він про російські війська. “Вони дістаються до лісосмуги і окопуються. Вони розповзаються, як таргани”.
