Виробництво зброї не схоже на інші бізнеси. Воно не залежить від макроекономіки і захищене від мінливих споживчих смаків. Його перспективи визначаються одним фактором – наскільки військову загрозу відчувають його державні замовники. В той час, коли в Україні та секторі Гази ідуть війни, ще одна війна може невдовзі розпочатися між Ізраїлем та Ліваном, а Китай націлився на Тайвань, рівень загрози, яку відчувають лідери країн НАТО, що зберуться на саміті у Вашингтоні 9-11 липня, просто зашкалює.
Минулого року 32 країни-члени НАТО витратили на оборону $1,3 трлн, що є рекордним показником, з урахуванням інфляції, як мінімум з часів розпаду Радянського Союзу. Америка цього року планує витратити $842 млрд. Історично більш мирні європейці, налякані російськими танками на своєму порозі, скасовують десятиліття ощадливості, яке привело до недоінвестування в обладнання на суму близько $600 млрд. Цього року НАТО очікує, що 18 країн-членів досягнуть цільового показника з виділення 2% ВВП на оборону, порівняно з трьома країнами, що мали такий показник витрат у 2014 році.
Не всі ці кошти йдуть на озброєння – солдатам треба платити, утримувати бази і техніку. Але минулого року 28% бюджету колективної оборони НАТО, або близько 360 млрд доларів, було витрачено на системи озброєнь, транспортні засоби та інше основне обладнання. Це більш ніж удвічі більше, ніж десять років тому. І ці суми продовжуватимуть зростати. Чарльз Вудберн, виконавчий директор компанії bae Systems, британського виробника винищувачів “Тайфун”, серед іншого, прогнозує “довгий шлях збільшення оборонних витрат”.
Це звучить дуже перспективно, особливо для “головних” американських підрядників, які знаходяться в самому серці військово-промислового комплексу. Такі американські гіганти, як Lockheed Martin, RTX і Northrop Grumman, за обсягами продажів перевершують своїх європейських конкурентів (див. графік 1). Левова частка з $315 млрд, які Пентагон планує витратити на закупівлі та науково-дослідницькі роботи (НДДКР) цього року, опиниться в їхніх кишенях. Лише компанія Lockheed минулого року реалізувала продукції на $68 млрд.
Натомість американські оборонні лідери виглядають пригніченими, і не лише тому, що ніхто не любить війну. Ринкова вартість їхніх компаній майже не зросла з того часу, як Росія напала на Україну в лютому 2022 року. Lockheed, RTX і Northrop показали гірший результат за індекс великих американських компаній S&P 500, який вони переджали протягом десятиліть, навіть тоді, коли європейські колеги зазнавали сейозного зростання. Ціна акцій Thales of France зросла на 86% за цей період. BAE’s подвоїлася. Ціна акцій німецької компанії Rheinmetall зросла більш ніж у п’ять разів. Згідно з підрахунками Джорджа Чжао з брокерської компанії Bernstein, багаторічний розрив між оцінками американських і європейських виробників озброєнь (що вимірюється як відношення ринкової вартості плюс чистий борг до валового операційного прибутку) скоротився (див. графік 2).
Одне з пояснень низької ефективності лідерів галузі полягає в тому, що вони перевантажені. Як зазначає Рон Епштейн з Bank of America, існує “повсюдне обмеження потужностей”. Після холодної війни західні оборонні бюджети скоротилися, рішення про закупівлі були відкладені, а промисловість скоротила виробництво. Після терористичних атак 11 вересня 2001 року пріоритети Америки змістилися в бік боротьби з тероризмом, що призвело до повільного занепаду виробництва військової техніки. Китайське брязкання зброєю в Тихому океані перемістило стратегічний пріоритет Америки з наземних систем, таких як бронетехніка. Ніхто не думав про нарощення потужностей для підтримки наземної війни в Європі.
На відновлення таких потужностей підуть роки, і це станеться лише тоді, коли компанії будуть впевнені в постійному попиті. Як пояснює пан Вудберн з BAE, оборонним фірмам потрібне “розумне економічне обґрунтування, щоб змусити бізнес-плани запрацювати”. І поки що в Європі бізнес-планування більш зрозуміле, ніж в Америці. Рік тому BAE уклала угоду, спрямовану на поповнення запасів артилерійських снарядів британської армії. Минулого місяця Rheinmetall виграла тендер на постачання боєприпасів для німецького уряду на суму до 8,5 млрд євро.
Тим часом і без того гігантський військовий бюджет Америки майже не зростає. Закон про фіскальну відповідальність, прийнятий минулого року, може заморозити витрати в грошовосу еквіваленті до 2033 року. Закупівлі і НДДКР в реальному значенні скоротяться наступного року. У квітні виконавчий директор Northrop Grumman Кеті Ворден попередила про “повільніше зростання” американських оборонних витрат у короткостроковій перспективі. Продажі Lockheed минулого року зросли на мізерні 0,8% в грошовому еквіваленті порівняно з 2021 роком – і впали, приблизно, на одну сьому, якщо врахувати інфляцію.
Проблеми найбільших виробників також пов’язані зі змінами в тому, як і що купує Пентагон – і в кого він купує. Міністерство оборони (МО) вже давно говорило про те, що потрібно отримувати більше вигоди зі своїх закупівель. Зараз воно дійсно щось робить для цього. Угоди з фіксованою ціною приходять на зміну угодам “витрати плюс”, в яких держава обмежувала прибуток компаній від виробництва, але покривала їхні витрати на дослідження і розробки. Модель, згідно з якою компанії пропонують розробити систему озброєнь за певну плату і несуть на собі ризики з перевитрат, призвела до того, що компанії Northrop і Boeing, авіабудівники з великим оборонним портфелем, втратили мільярди доларів. Небезпека занадто оптимістичних пропозицій змусила Джима Тейклета, керівника Lockheed, заявити в січні, що його компанія, яка раніше вважала предметом своєї гордості отримання певних контрактів, більше не має “жодної обов’язкової програми”.
Нові ощадливі підходи оборонного відомства поєднуються з новим акцентом на більш динамічні інтелектуальні системи, ніж звичайні бойові танки, атомні підводні човни, винищувачі-невидимки і тому подібне. Ця комбінація, в свою чергу, стимулює конкуренцію на ринку, який раніше був більш-менш закритим – і це ще одна причина відносного послаблення підрядників старої школи.
Палмер Лакі, виконавчий директор Anduril, семирічного стартапу в Кремнієвій долині, який виробляє автономні дрони та інші програмно-керовані системи, каже, що Пентагон нарешті звертається до “нетрадиційних” оборонних фірм. Він порівнює свою компанію, “економічно ефективну і швидку” з “безвідповідальними” компаніями, чиїм головним умінням, схоже, було розуміння зплутаного процесу закупівель. За його словами, Anduril тепер може конкурувати майже за будь-який оборонний контракт, навіть ризикуючи власним капіталом. І додає, що йому тепер не потрібно наймати більшу кількість лобістів, ніж інженерів, щоб вигравати контракти.
Найважливіша перемога Anduril була здобута у квітні, коли разом з General Atomics, ще одним новим виробником зброї, вона перемогла Boeing, Lockheed Martin і Northrop Grumman у тендері на розробку Collaborative Combat Aircraft, безпілотного літака, для ВПС США. Інші новачки також здобувають перемоги. У березні армія США обрала Palantir, технологічну фірму, засновану в Силіконовій долині (а зараз розташовану в Колорадо), для розробки TITAN, вантажівки, оснащеної програмним забезпеченням для обробки даних з поля бою. Наступного місяця Sierra Nevada, ще один стартап, був обраний замість Boeing для отримання контракту вартістю 13 мільярдів доларів на заміну літака E-4B “судного дня”, який може слугувати повітряним командним пунктом для президента і вищих офіцерів у разі ядерної атаки.
Було б нерозумно прорахувати всі витрати. Давні застарілі програми, такі як винищувач Lockheed F-35, розраховані на довготривалий час. Навіть пан Лакі визнає, що угоди за принципом “витрати плюс” застосовуватимуться у контрактах на виробництво складних технічних систем, таких як авіаносці і підводні човни. Найбільші компанії залишаються експертами як в інженерній, так і в паперовій роботі, пов’язаній з такими контрактами. У квітні Lockheed виграла тендер вартістю 17 мільярдів доларів на розробку системи захисту Америки від балістичних ракет. Провідні компанії також, ймовірно, отримають вигоду від збільшення оборонних бюджетів інших країн. У 2023 році продажі американських фірм іноземним урядам зросли на 16%, до рекордних 238 млрд доларів.
Дядько Сем ще може розширити бюджетні гаманці. Гроші вже надходять через “доповнення” – додатки до щорічних видатків, яких вимагає президент. У квітні Конгрес затвердив допомогу в розмірі $95 млрд, переважно для України та Ізраїлю. Можливо, чверть цієї суми піде на контракти з найбільшими компаніями. Дональд Трамп, який під час свого першого терміну домігся значного збільшення військових витрат, може зробити це знову, якщо повернеться до Білого дому наступного року. Стів Ґрундман з Атлантичної ради, аналітичного центру у Вашингтоні, в найближчі роки прогнозує реальне збільшення загальних військових витрат приблизно на 4% щорічно. Таке зростання не зрівняється зі стрімким збільшенням бюджетів за часів холодної війни, але є “розумним”.
І хоча вони можуть віддавати перевагу багатомільярдним системам з 30-річним терміном служби, провідні компанії також цілком здатні створювати менш інтелектуальні розробки, зазначає пан Ґрундман. Якщо апетит збройних сил до таких систем зростатиме, то лідери ринку не сидітимуть склавши руки. Але вони більше не є єдиними великими гарматами в місті.
