Існує два способи стати кандидатом у президенти від однієї з двох основних політичних партій Америки. Один з них – піднятися як представник своєї партії, обходячи суперників, використовуючи переваги сімейного імені, тривалого перебування в Конгресі або наставництва впливових політиків. Згадайте двох президентів Бушів і Джо Байдена. Другий спосіб – перемогти, будучи аутсайдером, завдяки харизмі та зухвалості. Барак Обама і Дональд Трамп зробили це. Камала Гарріс, явний фаворит на те, щоб стати кандидатом від Демократичної партії після рішення пана Байдена знятися з президентських перегонів 2024 року. І вона безперечно належить до першого табору. Щоб оцінити її перспективи, почніть з цього: Пані Гарріс є вихованкою інституційної політики, а не візіонером чи ідеологом.
Політика, яка сформувала пані Гарріс, була каліфорнійською – хиткою, мінливою та орієнтованою на майбутнє. Коли вона досягла політичної зрілості у 1990-х роках, Республіканська партія була потужною силою в штаті. Коли пані Гарріс працювала місцевим прокурором в Окленді, вона мала стосунки з Віллі Брауном, лідером Демократичної партії, який був на 30 років старший за неї; він допоміг їй розпочати політичну кар’єру. Пізніше, завдяки власним зусиллям, вона виграла багатоетапні вибори на посаду прокурора. Схиляючись до правих поглядів у питаннях кримінального правосуддя, а також підтримуючи демократів, вона була обрана генеральним прокурором штату в 2010 році. Вона змінювала свою позицію з різних питань відповідно до настроїв своєї партії. Вона виступала проти смертної кари, обіймаючи посаду окружного прокурора в Сан-Франциско, але потім стала її прихильницею на посаді генерального прокурора Каліфорнії. Її критики називали її опортуністкою з великими амбіціями і відсутністю переконань – це репутація, якої їй було важко позбутися.
Проте в біографії та кар’єрі пані Гарріс ховається чимало “щирості”, якої американські виборці, схоже, вимагають від своїх політиків. Вона – донька іммігрантів. Її покійна мати була ендокринологом, і народилася в Індії, а батько – економіст, який народився на Ямайці. Вони познайомилися будучи активістами руху за громадянські права в Берклі в 1960-х роках. Інший політик міг би створити образ, що запам’ятовується, завдяки такому походженню, але пані Гарріс намагалася заявити про себе на національній політичній арені. Якщо на з’їзді Демократичної партії в Чикаго наступного місяця висунуть її кандидатуру, то слід очікувати яскравої екранізації її досягнень та біографії в голівудському стилі. Вона буде позиціонуватися як темношкіра і водночас азійська жінка, що долає перешкоди.
Наскільки ефективним кандидатом може бути пані Гарріс у протистоянні з паном Трампом, зважаючи на дуже пізній початок кампанії і теперішній хаос у її партії? Безумовно, лише завдяки енергійності, у свої 59 років, вона була б кращою кандидатурою ніж 81-річний пан Байден, але це занадто низька планка, яку потрібно подолати. Відтоді, як вона приїхала до Вашингтона в якості сенатора у 2017 році, пані Гарріс була найбільш ефективною під час дебатів і слухань, де проявляються її підготовка і навички як судового оратора. На слуханнях у Сенаті її допити спантеличили досвідчених свідків-республіканців, а саме Бретта Кавано, під час балотування на посаду судді Верховного суду, та Джеффа Сешнса, колишнього генерального прокурора.
Незважаючи на це, її боротьба за висування від Демократичної партії у 2020 році зазнала невдачі. Потім вона більш ніж гідно виступила на віце-президентських дебатах проти Майка Пенса, досвідченого радіоведучого, який комфортно почувається на сцені. Вона має репутацію ефективного фандрайзера і успадкувала б величезну військову скарбницю пана Байдена. Але пані Гарріс має труднощі з ораторським мистецтвом, що є однією з ключових компетенцій політичного життя. Навіть вчителі математики можуть зрозуміти, чому з неї насміхаються за її енергійні розповіді про діаграми Венна. У дебатах проти пана Трампа вона може зачепити опонента за живе – або ж збитися.
У політиці пані Гарріс успадкує непопулярний список заслуг адміністрації Байдена, незважаючи на прийняті нею важливі закони про виробництво мікросхем та інвестиції в “зелену” енергетику. Союзники пана Трампа вже критикують її як “царя вторгнення” за формальну роль, яку вона відіграла, працюючи над питанням південного кордону в часи високого рівня нелегальних міграцій. Якщо вона буде висунута на з’їзді наступного місяця, пані Гарріс потрібно буде прямо відповісти на критику пана Трампа щодо імміграції. А також їй треба буде запропонувати оновлений і більш амбітний план внутрішньої політики на наступні чотири роки, ніж той, який пан Байден намагався представити громадськості.
У зовнішній політиці пані Гарріс позиціонує себе в якості демократичної центристки в рамках трансатлантичних традицій і є безперечною прихильницею потужної допомоги Україні. Її радник з питань національної безпеки Філіп Гордон є авторитетним фахівцем з питань Європи та Близького Сходу. Швидше за все, вона, дотримуватиметься курсу адміністрації Байдена, принаймні під час передвиборчої кампанії. На фоні пана Трампа та його кандидата в віце-президенти Джей-Ді Венса вона створюватиме явний контраст. “Я вважаю, що виконання Сполученими Штатами своїх давніх функцій глобального лідера відповідає основним інтересам американського народу”, – заявила вона в лютому на Мюнхенській конференції з питань безпеки. Пані Гарріс стала свідком криз у Ситуаційній кімнаті та Овальному кабінеті протягом останніх трьох бурхливих років. Але, як і у випадку багатьох віце-президентів, її незалежні висновки щодо несподіваних військових або зовнішньополітичних криз залишаються значною мірою непідтвердженими.
Немає жодного реального прикладу кампанії подібної до тієї, яку успадкує пані Гарріс, якщо її кандидатуру висунуть у Чикаго наступного місяця. Здається, що шанси явно не на її боці. Проте пан Трамп є традиційно непривабливим кандидатом і засудженим злочинцем, і такий прокурор, як пані Гарріс, може виявитися ефективним у боротьбі з його брехнею та нагадати виборцям про його злочини. Щоб перемогти, їй доведеться об’єднати свою партію в непростій ситуації, згуртувати виборців, протистояти образам пана Трампа і відкрити в собі таланти для проведення передвиборчої кампанії під тиском, які вона досі не демонструвала. Вона багато в чому є традиційним політиком. Тим не менше, Овальний кабінет займали більш, ніж декілька харизматичних представників своїх партій, призначених виборцями, які проковтнули своє невдоволення і погодилися на найкращого з наявних кандидатів.
