Розчаровані нестабільним станом військових зусиль України та тривалими затримками з наданням допомоги з боку США, лідери Франції та Великої Британії за останні кілька днів посилили свої обіцянки Україні. Президент Франції Еммануель Макрон в інтерв’ю минулого тижня повторив, що він може відправити сухопутні війська на підтримку української оборони, яка перебуває в облозі. Тим часом, виступаючи в Києві, британський міністр закордонних справ Девід Кемерон дав Україні зелене світло для нанесення удару по російській території, чітко давши зрозуміти, що Великобританія хоче більш агресивного підходу до війни.
Їхнє розчарування зрозуміле, так само як і спокуса взяти більш безпосередню участь у війні, з більш потужним озброєнням і більшими гарантіями довгострокової підтримки України. Можливо, за наявності достатнього часу і набагато більших зусиль, і якщо Вашингтон зможе зберегти свою увагу на тлі всіх криз, що звалилися на нього, Україна зможе врешті-решт відновити свої позиції на полі бою. Тоді вона зможе почати відвойовувати частину територій, втрачених Росією – можливо, у 2025 році, а можливо, і через рік після цього.
Але проблема в тому, що чим тісніше НАТО обіймає Україну, тим більше Росія розмахує своєю ядерною зброєю, і тим більше шансів, що вона її застосує. У відповідь на зауваження Макрона і Кемерона минулого тижня Кремль у понеділок виступив з гнівною заявою, сповненою звинувачень на адресу Заходу, в якій оголосив, що Росія незабаром проведе тактичні навчання з використанням ядерної зброї поблизу України. Це ще раз підкреслює, що Володимир Путін вважає цю зброю чесною грою в цій війні.
Безумовно, тактична ядерна зброя, яку іноді називають “тактичними ядерними боєголовками” або нестратегічною ядерною зброєю (НЯЗ), є менш руйнівною, ніж велика стратегічна зброя, яка зазвичай спадає на думку, коли хтось уявляє собі термоядерну війну. Але якби Росія застосувала будь-яку ядерну зброю, навіть з часткою руйнівної сили стратегічної боєголовки, вона б знищила смугу української землі, зробивши її непридатною для життя на десятиліття.
Це також загрожувало б набагато більш руйнівною пожежею. Порушивши майже 80-річне табу на використання ядерної зброї, атакувавши нею Україну, Росія матиме набагато менше причин стримуватися. Тим часом Джо Байден зіткнеться з тиском, що змусить його застосувати власну ядерну зброю у відповідь, хоча б для того, щоб продемонструвати, що у нього вистачить на це сміливості. Ось чому він заявив, що якщо Росія застосує ядерну зброю, це призведе до “Армагеддону”.
Таким чином, НАТО справедливо засудило ядерну політику Росії цього разу як безвідповідальну, і навіть Китай висловлював занепокоєння в минулому. Але Путін, на жаль, є лідером з відмінним послужним списком порушення норм і захоплення західних країн зненацька.
У 2014 році таємна операція Путіна із захоплення, а потім анексії Криму шокувала світ. У 2015 році Росія розпочала несподівану військову інтервенцію в Сирію. Наступного року Путін керував безпрецедентною операцією з метою вплинути на президентські вибори в США. У 2017 році він зробив те ж саме в Європі. Потім він намагався вбити ворога, отруївши його на британській землі, атакував США кіберзброєю і, нарешті, здійснив повномасштабне вторгнення в сусідню країну – Україну.
Хто може знати з достатньою впевненістю, коли такий нерозважливий автократ, оточений підлабузниками, може вирішити, що настав час провчити Захід за допомогою тактичного ядерного удару? Внутрішні російські документи, а також остання заява Кремля свідчать про те, що поріг застосування Росією ядерної зброї є досить високим, але він знижується. Справа в тому, що ядерні “червоні лінії” Путіна майже неможливо знати ні Україні, ні НАТО, ні будь-кому за межами найближчого оточення Путіна з тією впевненістю, яка необхідна з огляду на серйозність питання.
Те, що Росія досі не застосувала ядерну зброю, дає мало впевненості в тому, що вона не зробить цього в майбутньому. Неважко уявити собі обставини, за яких використання ядерної зброї може здатися раціональним вибором з точки зору Кремля, особливо якщо йдеться про швидку втрату здобутків, за які Росія дорого заплатила, або про протистояння ескалації з боку Заходу, з якою може впоратися лише ядерна зброя. Сам Путін, можливо, навіть не знає напевно, якими є його червоні лінії, доки не побачить, що Україна перетнула їх на полі бою.
Це серйозна проблема, про яку директор національної розвідки США Авріл Хейнс згадувала у своїх останніх свідченнях у Конгресі. Те, що погрози Путіна є безвідповідальними, не означає, що Захід може безтурботно ігнорувати їх. Занадто багато прихильників жорсткої лінії України говорять про протилежне, стверджуючи, що Росія ніколи не застосує ядерну зброю, незважаючи на свої погрози, або що в будь-якому випадку Захід не може піддаватися на “ядерний шантаж”. Але в світлі поставлених на карту ставок така позиція виглядає безцеремонною.
Очевидно, що НАТО не може і не повинна тремтіти, відступати і тікати щоразу, коли Росія брязкає ядерною шаблею. НАТО і не робить цього. Але західні лідери повинні чітко усвідомлювати ризики і бути розсудливими у своєму підході. Замість того, щоб уявляти, як поступові військові кроки на допомогу Україні можуть колись призвести до невловимої досі перемоги, лідери повинні думати про те, як відкрити альтернативні шляхи до миру – шляхи, які не покладаються лише на військові засоби і в яких переговори можуть відігравати більшу роль у західній стратегії. Інші варіанти занадто небезпечні.
- Крістофер С. Чіввіс – старший науковий співробітник Фонду Карнегі за міжнародний мир, де він керує програмою з американського державного будівництва. У 2018-2021 роках він був офіцером національної розвідки США у Європі.
