На сьогоднішній день вже склалося певне уявлення про те, що означатимуть президентські вибори в США для найбільш кровопролитної за останні 80 років сухопутної війни у світі.
Колишній президент Дональд Трамп і його віце-президент Джей Ді Венс намагатимуться швидко завершити конфлікт і зменшити підтримку України та НАТО з боку США. Це, ймовірно, матиме катастрофічні наслідки для обох сторін. Камала Гарріс є наступницею Байдена і буде поступово надавати Україні великі пакети допомоги “стільки, скільки буде потрібно”, як говорив нинішній президент.
Я б не робив ставку на жоден з цих результатів. Якщо відкинути шум навколо Трампа і подивитися на його реальні дії, то стає очевидним потенціал для набагато прихильнішого підходу до України. Що стосується Гарріс, то вона скоріше за все не використовуватиме тих самих людей чи базові принципи, які використовував Байден, у своєму підході до війни. І це також може зіграти на користь України.
Затьмарені політичними новинами останніх кількох тижнів, більш інтенсивні дебати почали розгортатися всередині обох таборів. І ці кулуарні дискусії означають, що погляди і, зрештою, політика Трампа і Гарріс все ще перебувають у процесі формування.
Очевидно, що для українців це має життєво важливе значення. Американські рішення стосовно військової допомоги, політичні сигнали щодо будь-якого врегулювання та майбутня підтримка Києва в його відносинах з Путіним визначатимуть, яку державу матимуть українці, якщо вона взагалі існуватиме.
Підхід до України також стане лакмусовим папірцем майбутньої зовнішньої політики США. Це буде найважливішим сигналом, який ми отримаємо стосовно підходу наступної адміністрації до НАТО, її зобов’язань перед іншими союзниками і, найголовніше, її ставлення до дедалі агресивнішого Китаю. Ставки тут більші за те, що станеться в Україні у 2025 році.
Гарріс як чистий лист
Гарріс не мала достатньо часу для того, щоб публічно викласти свої погляди, оскільки вона раптово очолила список демократів. Як для іноземних посадовців, так і для виборців вона є здебільшого чистим полотном, на яке можна проектувати свої надії та тривоги.
У розмовах, які я провів з українцями, наближеними до президента Володимира Зеленського, можна почути дві речі одночасно. Гарріс вселяє надію як член команди, яку вони добре знають, але вони також хотіли б, щоб вона розірвала з нею звязки, коли опиниться в Овальному кабінеті.
Розбіжності всередині Демократичної партії між адміністрацією Байдена і проукраїнським табором у Вашингтоні є більшими, ніж це висвітлюється. На публіці українці та їхні союзники, а також більшість демократів, як правило, схвалюють заслуги Байдена у створенні глобальної коаліції та наданні безпрецедентної військової та економічної допомоги Києву. У приватних розмовах ці відгуки менш схвальні, а з боку деяких українських чиновників – досить негативні.
Байден не поспішав постачати зброю і наклав обмеження на її використання, побоюючись ескалації кофлікту з Росією, яка є ядерною державою. Однак, такі побоювання в ретроспективі виглядають перебільшеними. Ця обережність і часта нерішучість Байдена гальмувала українські війська під час війни і розхитувала нерви посадовців у Києві.
Остаточне розчарування в Байдені настало під час саміту НАТО минулого місяця. Російська ракета частково зруйнувала дитячу лікарню в Києві в той час, коли проходив саміт. Але Білий дім не дозволив Україні використати зброю, надану США, для ураження місця запуску цієї ракети в самій Росії. Країна-агресор не отримала жодної відплати за цей удар.
Ця обережність відображає власні переконання Байдена та його команди. Протягом усього терміну зовнішня політика діючого президента була тісно пов’язана з невеликою командою давніх радників. Ними є: радник з національної безпеки Джейк Салліван, його заступник Джонатан Файнер і державний секретар Ентоні Блінкен. Очікується, що ніхто з них не залишиться в адміністрації Гарріс.
Україна має шанс на завершення співрпаці з Байденом, який був би риторично більш витонченим, ніж нещодавня критика Ізраїлю. Але по суті дії США будуть більш вагомими, якщо Гарріс пояснить, що вони хочуть, щоб Україна перемогла, знімуть обмеження на те, яку саме зброю США надають і як її можна використовувати. Раніше цього літа Гарріс відвідала мирний саміт, організований Зеленським у Швейцарії, і, на радість українцям, послалася на “наші стратегічні інтереси” у силовій підтримці України.
Альтернативою сильнішої підтримки України є визнання російської сфери впливу і, відповідно, її перемоги в Україні. Але це завдасть шкоди американським стратегічним інтересам.
Чи може Трамп заступитися?
Здебільшого поза увагою залишається те, яким буде зовнішньополітичний курс Трампа. Як і Гарріс, він надсилає сигнали щодо України. На них покладають надії всі сторони в цій суперечці – від Путіна до зростаючого ізоляціоністського крила Республіканської партії та самого Зеленського.
“Ідентичність” Трампа призвела до вибору Венса, страшного кошмару України. Сенатор від штату Огайо походить з того крила партії, яке не вважає Україну проблемою Америки. А минулого тижня його друг Дональд Трамп-молодший, опублікував вірусний твіт, що висміював Зеленського. Враховуючи інтелектуальну силу Елбріджа Колбі та нових правих, а також популістську риторику Марджорі Тейлор Грін і Такера Карлсона, ця компанія могла б зупинити допомогу Києву і виправдала б аншлюс Путіна.
Водночас “его” Трампа використовує реалістичний підхід до України, що межує з інтернаціоналістичним. Українці точно пам’ятають, що його адміністрація озброїла їх “Джавелінами” у 2017 році. І ця зброя врятувала їх два роки тому, коли Путін пішов у наступ. Барак Обама відмовився надавати зброю Україні після того, як Росія анексувала Крим у 2014 році і розпочала війну на сході України, використовуючи своїх маріонеток.
Після вибору Венса і висунення своєї кандидатури першим іноземним лідером, якому зателефонував Трамп, був Зеленський. Люди, знайомі з детальною інформацією, стверджують, що розмова пройшла навіть краще, ніж про неї говорять у пресі. За їхніми словами, Трамп сказав Зеленському, що розмови про те, що він допоможе Путіну – це “фейкові новини”. Крім того він пообіцяв боротися за справедливий мир.
Цей телефонний дзвінок був серйозним посланням для республіканських маргіналів, щоб вони припинили критику України. Трампу вистачило розуму для того, щоб не назвати дзвінок “ідеальним”. Раніше цієї весни, після того, як Трамп місяцями критикував політику Байдена стосовно України, він надав спікеру Палати представників Майку Джонсону політичне прикриття для схвалення пакету допомоги Україні у розмірі 60 мільярдів доларів.
“Той факт, що Трамп назвав цей дзвінок хорошим, означає, що ворожість колишнього президента до Зеленського – це стара новина, – сказав мені Джон Гербст, колишній посол США в Україні, який уважно стежить за їхніми відносинами в Атлантичній раді у Вашингтоні. “Ось чому популістське крило партії було проти України. Якщо Трамп щось не підтримує, то і вони це не підтримують”.
Зеленський і його оточення мають союзників України в оточенні Трампа і працюють над розвитком відносин з трьома із них. Цими людьми є: колишній голова Ради національної безпеки Роберт О’Брайен, державний секретар Майк Помпео та сенатор від штату Арканзас Том Коттон. Усі троє розглядаються в якості потенційних кандидатів на посади у сфері національної безпеки в другій адміністрації Трампа. Варто зазначити, що Помпео був співавтором статті Девіда Урбана в The Wall Street Journal минулого тижня, в якій було викладено грандіозний план підтримки України, що включає членство в НАТО. Такий план сподобався б навіть неоконсерваторам. Найбільшим контрастом до пропозиції Урбана-Помпео є не нинішній підхід Байдена чи майбутній підхід Гарріс, а те, що було запропоноване групою “Проект 2025”.
Тут діють усі звичні для Трампа перестороги. Ніхто не знає, що зробить Трамп, часто навіть він сам. Характеристиками його правління на світовій арені є: непередбачуваність; трансакційний, а не принциповий підхід до зовнішніх справ; і схильність до персоналізації політики. У конфлікті між “я” Трампа і його “его” часто перемагає “я”, що було б поганим сценарієм для України.
Але суть в тому, що перемога Трампа в листопаді не обов’язково означатиме те, що Україна приречена, а Путін врятований. Результат залежить від того, хто переможе, і люди з оточення Трампа борються за нього.
Не залежно від того, хто займе Білий дім, наступний президент повинен буде набагато чіткіше окреслити роль США в допомозі Україні з точки зору американських інтересів.
Критики України вже зробили це. Вони говорять: Навіщо витрачати мільярди на програшну справу в Україні, коли нелегальні іммігранти “перетинають” південний кордон Америки, а працюючі сім’ї тут могли б скористатися цими грошима? Віддайте Путіну землі, які він вже завоював в Україні, кажуть вони, і все закінчиться.
Існує контраргумент, з яким може погодитися інша частина мозку Трампа, як і будь-яка майбутня адміністрація Гарріс. Вище керівництво НАТО і самі українці вже давно його озвучують: Путін – маріонетка Китаю, і конфлікт в Україні насправді вирішує, чи переможе вільний світ, чи альянс на чолі з Пекіном.
Збігнєв Бжезинський, радник з питань національної безпеки часів Картера, якось сказав: “Неможливо недооцінити той факт, що без України Росія перестає бути імперією, але з Україною, підкореною, а потім і підпорядкованою, Росія автоматично стає імперією”. Його колега, етнічний поляк Радек Сікорський, нинішній міністр закордонних справ Польщі, у розмові під час саміту НАТО доповнив цю думку таким чином: “Росія може бути або союзником Заходу, або васалом Китаю. Путін вибрав останнє”.
Світ поділений на сфери впливу, якого прагнуть Китай і Росія, зашкодить Америці в багатьох відношеннях. Не в останню чергу це вплине економічно, зменшивши простір, доступний для американських товарів, в тому числі для їх оборонного обладнання та інвестицій. Це аргумент, що ґрунтується на інтересах, на користь того, щоб озброїти українців для перемоги у війні, яку ведуть вони, а не американські солдати.
Як виглядає перемога для України? Трамп і Гарріс можуть зробити те, чого не зробив Байден, і сформулювати мету таким чином: Забезпечити існування суверенної України, безпеку якої в кінцевому підсумку гарантуватимуть США.
Ця боротьба не за землю. Коаліція, що підтримує Росію, розуміє це неправильно. Територіальна угода не задовольнить Путіна. Він хоче підкорити Київ і спрямувати свої погляди в інше місце. Путін і українці, в моменти відвертості, погоджуються з цим.
Для досягнення справедливого миру українці хочуть, щоб були враховані їхні втрати за останнє десятиліття війни з Росією. Жоден політик не скаже цього зараз, але Україна може поступитися територією, в обмін на безпечний статус на Заході. Він повинен передбачати існування української держави, яка має захищені кордони і, зрештою, є членом НАТО. Українські політики і чиновники говорили мені про це в приватних розмовах ще на початку війни. Щоб досягти такого результату, Україні знадобиться більш потужна військова вогнева міць і перемоги на полі бою. Вони потрібні для того, щоб змусити Путіна сісти за стіл переговорів і запропонувати умови, які Україна зможе прийняти.
Хороший сценарій для України та США не так вже й важко уявити після листопадових виборів. Але, очевидно, далеко не факт, що це станеться за президентства Гарріс або Трампа.
